Ой, слухай, я розповім тобі історію, яка сталася зі мною Навіть не думала, що таке трапиться, але він просто поставив мене перед фактом: як кохання перетворилося на гірке розчарування.
Мене звуть Соломія. Мені двадцять сім. Я впевнена в собі жінка, гарна, з хорошою роботою і стабільним доходом. Мої мрії були прості: вийти заміж, народити двох діточок і колись купити власне авто на чесно зарботані гроші. Я не шукала багатства, тільки любові та спокою.
Рік тому я зустріла Олега. Він здавався дорослим, надійним, зі спокійним характером і мякою посмішкою. Я закохалася, як це буває лише раз у житті. Ми почали зустрічатися, і незабаром він запропонував мені переїхати до нього, у його квартиру у Львові. Я не вагалася.
Але мої батьки були категорично проти.
«Він уже був одружений, Соломіє! Якщо не зміг зберегти сімю, то проблема в ньому», казала мати, дивлячись на мене з тривогою.
Батько теж не приховував своєї неприязні. Але я вірила, що кожен заслуговує другого шансу. І я поїхала. Забрала свої валізи, одяг, книжки і трохи надії. Тоді я ще не знала, що, переступаючи поріг його квартири, я переступаю також межу довіри.
На кухні за столом сидів хлопчик років семи.
«Це мій син, Ярик. Він тепер житиме з нами», спокійно сказав Олег, ніби мова йшла про кошеня, а не про дитину, до якої я не була готова стати мачухою з першого дня.
Я оніміла.
«Чому ти не попередив мене заздалегідь?»
«А що б це змінило?» він знизав плечима. «Його мати поїхала жити до нового чоловіка в Одесу, а дитина їй заважає. Нам удвох не впоратися, ти ж доросла»
Я намагалася переконати себе, що впораюся. Я завжди любила дітей. Думала, що ми знайдемо спільну мову, зблизимося. Але все пішло не так.
Ярик виявився дратівливим, вередливим і невихованим. Він мене ображав, влаштовував істерики, кричав, що я «погано готую» і що від мене «погано пахне». Щойно Олег наближався до мене, хлопчик ревнував і вимагав його уваги.
Я була виснажена. Після роботи я мила підлогу, прала, готувала, а ще мусила доглядати за дитиною, яка мене відверто ненавиділа. Я намагалася бути доброю: допомагала з уроками, гралася, читала казки. Він відвертався або кликав тата. Для нього існував лише батько.
Коли я скаржилася Олегу, він лише знижував важливість:
«Звикнеш, ти ж доросла. Будь твердішою. Якщо не хочеш ігноруй його. Це ж дитина, що ти хочеш?»
Я стискала зу