**Щоденниковий запис**
Іноді життя підкидає ворога не з вулиці, а з-за порогу у вигляді усміхненої свекрухи з контейнером підозрілих котлет. Мене звуть Соломія, я заміжня вже два роки, і, як то кажуть, у нас із чоловіком усе було чудово поки його мати не почала «гріти наш дім» трохи надто часто. І з такою наполегливістю, що навіть поштовий листоноша бував у нас рідше.
Я розбирала продукти в кухонній шафці, коли раптом дзвінок у двері. Відкриваю. Звісно, хто ж ще? Надія Степанівна, моя свекруха.
Соломійко, здоровенькі були! Принесла вам котлеток! З судака! Свіженькі! радісно простягає пластиковий контейнер.
Я зітхаю. Ми з чоловіком ненавидимо рибу з дитинства. Мене нею годували, мов пташеня, а він, син рибалки, зїв її стільки, що мало що зябра не виросли. Ми вже говорили про це. Не раз. Але свекруха робила вигляд, ніби не памятає.
Надіє Степанівно, ми не їмо рибу Ви ж знаєте.
Та хіба ж таке викидати? Залиште, може, комусь віддасте! виправдовувалась вона.
Але справа була не лише в цих бисаних котлетах. Вона приходила все частіше. Без попередження. Без стукання. Заходила, як до себе, і починала «ревізії»:
Ой, що це у вас за сир? Не пробувала такого, візьму шматочок. І ковбаски трохи, купите собі нової. До речі, я вам риби принесла треба ж ділитися!
З кожним візитом її апетит зростав. Одного разу вона зявилася з подругою. Без дзвінка. Без запитань.
Ми біля аптеки були вирішили зайти погрітися. Чаю нам нагоните?
Поки я стояла, мов укопана, вона вже весело рилась у нашій холодильній шафі, дістаючи варення, сир, печиво, а її подруга влаштовувалася за столом, ніби вдома.
Я почувалася чужою у власній хаті. Чоловік лише розводив руками: «Це ж мама, вона ж добра». Добра? Я бачила, як вона сховала наш ананас під піджак. Це вже не була допомога чи турбота це була нахабна окупація.
Тому я придумала план. Мякий, але точний. Наступного дня я взяла подругу Оксану, купили найгостріші суші в районі й без попередження завітали до Надії Степанівни.
Вітаємо! Проходили повз вирішили зайти! Принесли вам суші скуштуйте! посміхаюся, втискаючи їй у руки коробку.
Свекруха зблідла. Вона ненавидить суші. Одного разу спробувала і тепер називає їх «сирими щурами на рисі».
Присядьте, а я подивлюся, що в вас смачненького є, кажу, йдучи до її холодильника.
Дістаю кускус, олівє, торт усе опиняється на столі. Окса