Двадцять років без подарунків: щасливе співжиття.
Тарас Шевченко ніколи не дарував подарунків своїй дружині, хоча вони прожили разом двадцять років у гармонії. Не те щоб він був скупим просто ніколи не випадало нагоди. З Марією все пішло швидко: через місяць після знайомства вони вже одружилися.
Навіть під час залицянь ніхто нічого не дарував. Він приходив до неї в село, насвистував під вікном, вона вибігала, і вони сиділи на лавоці біля воріт, мовчки дивлячись на зорі аж до півночі.
Перший поцілунок він украв у день заручин. Потім було весілля, буденність, клопоти. Тарас виявився гарним господарем розводив свиней і добре заробляв. Марія теж не лежала без діла: її город заздрили сусідки. Потім зявилися діти пелюшки, вишиванки, дитячі хвороби Подарунки? Не до них було. Свята святкували скромно, за смачною вечерею. Так і текло їхнє життя без блиску, у праці, але спокійно.
Одного разу Тарас поїхав до міста з сусідом продавати картоплю та сало напередодні 8 Березня. Він вичистив льох, перебрав бульби й вирішив позбутися зайвого. А сало краще продати зараз, поки не зарізали нову свиню. На ринку стояв легкий морозець, але в повітрі вже відчувався весняний дух. На його подив, товар розійшовся як гарячі пиріжки. Сало розкупили миттєво, картоплю розхватали, ніби цукерки. «Непогано», подумав Тарас, задоволений. «Марія буде рада.»
Він склав мішки в сусідівську «газель» і пішов по дрібнички, що дружина замовила. За звичкою зайшов у корчму відсвяткувати вдалий торг. Не те щоб він пиячив, але вірив як не випєш за успіх, наступного разу не пощастить. Випив чарку горілки, вийшов на вулицю, оглядаючи крамниці й натовп. І раптом його очі зупинилися на невимовному видовищі.
Біля крамниці молода пара розглядала сукню на манекені. Дівоче лице сяяло:
Оленко, ну ходімо, скільки можна стояти?
Дивись, Івасю, яка вона чудова! Мені б якраз пасувала.
Та ну, звичайна тряпка.
Нерозумнику! Це в стилі ретро, останній подих моди! Подаруй мені на День Матері, будь ласка?
Оленко, ти ж знаєш, у нас грошей ледве вистачає. Як куплю, до кінця місяця сидітимемо на макаронах
Якось викрутимося, коханий! Я так її хочу. Ми вже рік одружені, а ти мені ніколи нічого не дарував навіть на Різдво!
Оленко, ну ти мене зводиш
Люблю тебе, прошепотіла вона, ніжно поцілувала й потягнула до входу.
Хлопець, помітивши Тарасовий погляд, усміхнувся, ніби казав: «Ну, жінки» Незабаром вони вийшли, Оленка сміялася, притискаючи до грудей пакет із дорогоцінною покупкою. Тарас задумався. Сукня була гарна проста, в квіточку, така, як колись носила Марія. В ньому заворушилося щось давнє. То була ностальгія за молодістю? Чи образ того, чим вони колись були? Раптом його осяяла думка: «Я ніколи нічого не дарував Марії. Завжди було не до того. Вважав зайвим. А цей хлопець готовий себе обмежувати, щоб зробити дружині приємне. З любові. А я? Чи люблю я Марію? До весілля думав, що це назавжди. Потім усе зникло в рутині. Життя у праці, без спогадів От так доля.»
Цей вкрадений щасливий момент вразив його. Він теж захотів відчути щось подібне.
Рішучим кроком увійшов до крамниці. Продавщиця з усмішкою підійшла:
Чим можу допомогти?
Так, доню. Дайте оцю сукню у вітрині.
О, чудовий вибір! Це остання новинка, натуральний шовк, у стилі ретро. Ваша донька буде в захваті.
Не для доньки, буркнув Тарас. Для дружини.
Ой, яка ж вона щаслива! щебетала продавщиця, запаковуючи сукню.
Скільки коштує?
Коли вона назвала ціну, у нього перехопило подих. Цілий стан!
Чого так дорого? похмуро спитав.
Це робота відомого кравця, терпляче пояснила дівчина.
Він вагався. Але перед очима знову виник сяючий образ Оленки.
Беру.
Він перерахував купюри й вийшов, гордий своєю сміливістю. Сусід уже чекав. Дорогою додому той хвалився прибутками.
А тобі як?
Як саме?
Ну, багато заробив?
Чужими грішми займаєшся? несподівано гаркнув Тарас.
Та годі тобі, буркнув сусід, здивований його злістю.
На подвірї Марії ще не було. Тарас погодував худобу, прибрав у хліві. Але, попри добру справу, на серці лежав камінь. Чому ця тривога? Він знизав плечима, зайшов у хату, випив чарку. Потім ще одну. Стало легше.
Хлюпнули двері. Марія увійшла зі звичайним суворим виразом.
О, ти вже тут? Як торгівля?
Добре. Ось гроші.
Вона перерахувала купюри.
Менше, ніж очіку