Коли ти збираєшся звідси виїжджати, Соломійко?
Мати стояла в дверях, спершись на косяк. У руці чашка кави, у голосі байдужість, за якою ховалось щось холодне.
Виїжджати? Соломія повільно відірвалась від ноутбука, що грів їй коліна. Мамо, я ж тут живу. Я працюю.
Працюєш? перепитала мати, і в куточку її губ заграла крива посмішка. Ну так. Це ти ось те в інтернеті сидиш. Віршики пишеш? Чи статті? Хто це взагалі читатиме?
Соломія різко закрила кришку. Серце ніби здавлювали кліщами. Вона чула це не вперше, що її робота «не справжня». Але кожен раз ніби плювали їй у душу.
Адже вона працювала. Фріланс це не лежання: це години правок, дедлайни, тексти під світанок, клієнти, які хочуть все «на вчора» і платять коли заманеться
У мене є постійні замовники, видихнула вона. І гроші теж. Я плачу за світло, за воду, я
Ніхто нічого від тебе не вимагає, махнула рукою мати. Просто ситуація така, Соломійко.
Ти ж доросла, розумієш. Максим з Іринкою хочуть переїхати. У них двоє дітей. Маленьких, Соломійко. Їм тісно в їхній однушці.
А я що? Я не сімя? раптом вирвалося. Голос затремтів.
Ти одна, доню. Ти сама по собі. А у них діти, родина. Ти ж у нас розумниця, самостійна. Знайдеш, де жити. Може, нарешті й роботу нормальну знайдеш.
Люди працюють з восьмої до пятої, між іншим, а не сидять у піжамі за компютером.
Соломія мовчала. У горлі стояв гіркий ком. Бо пояснювати марно. Мати ніколи не зрозуміє, чим вона займається.
Жодного разу не запитала: «А про що ти пишеш? Де можна прочитати?»
Лише умівні погляди, фрази на кшталт: «Краще б у магазин влаштувалася».
**Одна.** Це слово дзвеніло в вухах. Як вирок. Як дозвіл викинути її з квартири, з життя, з родини.
Коли батько повернувся, розмова поновилась. Тепер у кімнаті були він, мати і вона наче на сімейному суді.
Максим з дружиною багато чого досягли, почав батько, сідаючи у крісло. Працюють, дітей годують.
А ти Так, молодець, що не сидиш без діла. Але вже час серйозніше до життя ставитись.
Тату, я тут живу. Я не ледарка! Я заробляю, хоч і вдома, хоч і в халаті! Але я плачу за їжу, за комуналку, я не тягну з вас останнє!
Ти не зрозуміла, перебив він. Це не про гроші. Це про потребу.
У Максима двоє дітей, ти чуєш? Молодшій лише рік. Їм потрібна ця квартира. Їм важко.
А мені легко?! вибухнула вона. Мені 27, у мене немає ні чоловіка, ні дітей, ні вашої підтримки! Тільки робота, яку ви навіть не визнаєте!
Вони переглянулись. Ніби вона їх втомила. Ніби її біль це дитяча примха.
Ти ж дівчина сильна, мати сумно похитала головою. Ти впораєшся. А от Максим з Іринкою їм і подумати ніколи
«А мені є коли?» подумала вона, але не сказала. Бо вже не було сил.
І куди ви пропонуєте мені йти? хрипло запитала. Я нічого не прошу. Ні грошей, ні допомоги. Тільки куточок. Тільки розуміння.
Ну знімеш кімнату, невпевнено промовила мати. Зараз усі так. Молодь усе на зйомних. А ти ж не працюєш офіційно. Значить без привязки.
Та ви себе чуєте?!
Соломія не памятала, як закінчився той вечір. Лише те, як сиділа на підвіконні, дивлячись у темний двір.
Дощ ішов, наче насміхаючись, і краплі по шибках котились, як сльози, але без ридань.
Рано вранці її розбудив шум у коридорі. Валізи. Гомін.
Соломійко, ми тут Максимові речі поки в шафу складемо, промовила мати, навіть не глянувши на нею. Вони переїжджають, ти ж розумієш.
Розуміла. Зрозуміла з першого слова. Тільки жити з цим було гидко.
Соломійко, ну ти ж бачиш, у нас все вирішено. Мати говорила так, ніби просила передати хліб. Легко. Буденно.
Тобто ви навіть не питаєте? Просто ставите перед фактом?
А що тут питати? Ти ж доросла. Треба вже самій якось.
До того ж, це тимчасово. Знайдеш оренду потім, може, щось і зміниться.
Тимчасово? На двадцять років. Поки у Максимка онуки не підуть до школи.
Ось знову ти зі своєю іронією. Мати заплющила очі. Ти завжди все в багнети береш.
Ми ж з турботою. Ми ж не вороги тобі. Але треба розуміти: сімя це не тільки ти.
Звичайно, не тільки я, гірко посміхнулась Соломія. Усе для Максима. Усе заради Максима. А я зайва. Примара на дивані. З очей геть, так?
Ти перебільшуєш. Батько знову зявився в дверях. Максим син. А ти ти сильна. Ти нас зрозумієш.
«Я не хочу бути сильною. Я хочу бути потр