Я працювала у своєму невеликому магазині одягу в Києві, коли напередодні закриття зайшла вагітна жінка. Вже час було зачинятися, а вона все перебирала сукні, ніяк не могла зупинитись. Ми розговорились, і вона розповіла, що чоловік пішов, залишивши її з двома дітьми. Життя стало важким довелося переїхати з орендованої квартири до батьків у Вінниці. Від них була якась допомога, але потім зясувалося, що вона вагітна. Для аборту вже пізно треба народжувати. А нічого вдягнути немає, бо «виросла з усього». Чужа біда, але я бачу, як вона шукає найдешевшу річ, та й на ту грошей не вистачає.
Втомлена, я подумала: не збіднію, якщо просто подарю їй одну сукню. Жінка Олена Бойко так зраділа, що аж сльози на очах виступили. Віддячилася і пішла.
Час минув, я про цю історію забула. Аж одного дня заходить усміхнена жінка намагаюсь пригадати, де бачила її обличчя. Вона дістає з простої сумки невеликий подарунок і починає розповідати:
«Ви не памятаєте? Я прийшла до вас вагітна, без грошей на сукню. А ви мені її подарували. Тоді ви сказали, що все буде добре, що немає таких труднощів, які ми не зможемо пережити. Ваші слова стали для мене опорою. Я народила, тепер у мене троє дітей. Живу сама, але все налагоджується. І я вірю, що буде ще краще. Дякую вам тоді це було для мене дуже важливо.»
Ми обійнялись, побажали одна одній удачі. Вона пішла, а я розгорнула пакунок. Всередині крила ангела, прості, але такі щирі. Мені стало ніяково. Я ж подарувала ту сукню не через великодушність, а швидше через втому, щоб позбутися «зайвої» проблеми. А виявилось, що саме в ту мить стала для когось ангелом вислухала, сказала кілька теплих слів і подарувала звичайну сукню.
Так мало треба, щоб допомогти людині вийти з темряви. Іноді лише кілька сердечних слів і посмішка.