Не буду тягнути. Я коханка вашого чоловіка! Усі ці роки ми з ним були разом. Так! Не дивись так широко очима й не падай у непритомність
Марія стояла біля плити, готуючи вечерю. Чоловік, Андрій, мав повернутися незабаром. Їхня десятирічна донька Софійка зараз була на гуртку з народних танців.
Скоро вона прибіжить, кине свій рюкзак і сяде за стіл, розповідаючи про подружок, успіхи та вчительку Марія всміхнулася. Завжди приємно слухати цю малу жвавку.
Раптом дзвінок у двері. Для Андрія занадто рано, до того ж ключі в нього є. Мабуть, Софійка знову забула. Марія відчинила але на порозі стояла незнайомка.
Кажу одразу: я коханка вашого чоловіка. Три роки. Мене все влаштовувало жити окремо, але мати чоловіка, який приходить.
Жодних клопотів: ні грошей, ні прибирання, ні прання. І зараз міняти нічого не збираюся.
Але я вагітна. Випадково, але що вдієш
Марія згадала, як колись вони з Андрієм мріяли про дитину. У неї все було гаразд, а в нього проблеми. Довелося робити штучне запліднення.
Перша спроба не вдалася, але друга принесла щастя народилася Софійка. А тепер ця звістка
То як це “нічого не міняти”? Чоловік, що приходить, стане батьком, що приходить?
Ні. У мене будуть чоловік і дитина, що приходять.
Цікаво. То батько виховуватиме дитину, а до тебе тільки в гості?
Так. Я її не планувала.
А Андрій казав, що не може мати дітей.
Виходить, може! Хочу знати, в яких умовах житиме моя дитина.
Моя донька твоя? Андрій її виховує, хоч і не батько. А тепер буде його дитина і все на мені?
Дівчино, навіть імені твого не знаю. Твій чоловік тут більше не живе забирай його речі. Решта мене не цікавить!
Марія вже хотіла зачинити двері, але побачила Софійку, яка щойно повернулася.
Мамо, що це? Яка дитина? Чому тато мені не батько?
Ти чула? Гаразд, поясню.
Мені вже майже одинадцять! Я зрозумію.
Марія розповіла все.
Ти моя донька, але тато тебе любить. Ми разом на тебе чекали.
А тепер у нього буде інша дитина, але ти їй не мама. І я не сестра?
Так
То нехай йде. Я з тобою, мамо.
Андрій прийшов, як завжди.
Чому ніхто не зустрічає?
Звичайно Софійка вже бігла б до нього, але зараз сиділа мовчки у кімнаті.
Маріє, де донька?
Твоя коханка була. Вона чекає твою дитину. Поясниш?
Маріє, це ж моя дитина!
А вона казала, що виховуватиме її сама?
Ні але в нас же є Софійка, тепер буде ще одна.
Ти впевнений, що твоя? Памятаєш свій діагноз?
Бувають винятки!
Чудово. Іди до неї. Зараз.
Маріє, я там не потрібен!
Тут теж. Прощавай.
Андрій пішов квартира належала батькам Марії. Його коханці він був зручним тільки як “чоловік, що приходить”. А доглядати за дитиною вона не хотіла.
Після пологів вона подала на аліменти та програла. Виявилося, дитина не його.
Софійка з батьком не спілкується. Андрій платить аліменти, намагається повернутися, але Марія його не пробачає.
Отак і вийшло хотів сидіти на двох стільцях, але впав між ними