Ви до кого? Ганна Семенівна разом із Дмитром вийшли на ґанок і пильно розглядали гостю. Я до Ганни Семенівни! Я онука, точніше, правнучка її. Я дочка Тараса старшого сина Ганни Семенівни.
Ганна Семенівна сиділа на лавці, залитій весняним сонцем, і раділа першому теплу. Ось і діждалася. Тільки Господу було відомо, як вона пережила цю зиму.
«Ще одну таку і кінець!» подумала вона та з полегшенням зітхнула. Вона не боялася смерті. Навпаки чекала її. Грошей на похорон назбирала, сукню купила. Ніщо вже не тримало її на цьому світі.
***
Колись у неї була велика родина чоловік, Семен Петрович, кремезний, як дуб, і четверо дітей три сини й дочка. Жили дружно, сварень було мало. Діти виросли й розлетілися, як птахи.
Старші два сини вступили до університету, потім розїхалися по містах. Середній вчився погано, але виявився спритним зайнявся бізнесом, розкрутився та зник десь за кордоном. Донька теж не затрималася в селі махнула до Києва та незабаром вийшла заміж.
Спочатку діти часто приїжджали, дзвонили, листи писали. Потім зявилися онуки. Ганна Семенівна брала свою пошарпану валізу й їхала до когось із них нянчити малят.
Але онуки теж виросли. Дзвінки рідшали, листи зникли. А про те, щоб приїхати до бабусі, і зовсім забули робота, свої діти, клопоти.
Востаннє всі зібралися, коли не стало Семена Петровича. Здавалося, такий здоровий чоловік і раптом пішов. Поховали, розїхалися. Спочатку ще дзвонили матері, але згодом і це зникло.
Ганна Семенівна намагалася дзвонити сама, але швидко зрозуміла не до неї. Так і жила останні десять років. Раз на рік їй раптом хтось телефонував і тоді вона тиждень ходила, усміхаючись.
Якось вона знову сиділа на лавці й думала про своє.
Добрий день, тіточко Ганно! за тином стояв молодий хлопець і широко посміхався. Мене не впізнаєте?
Вона примружила очі:
Дмитре? Це ти?
Так, я! зрадів він і зайшов у двір.
Дмитро був сином сусідів, які жили від бійки до бійки. Скільки Ганна Семенівна памятала він завжди був голодний, обірваний. Вона його годувала, дарувала одяг і пускала переночувати, коли батьки занадто «гуляли».
Батьки Дмитра довго не витягли померли. Його забрали в дитбудинок, і з того часу вона його не бачила.
Де ти пропадав стільки років? зраділа вона.
Спершу дитбудинок, потім армія, потім навчання. А тепер повернувся додому. Буду село піднімати!
Що вже там піднімати? махнула рукою Ганна Семенівна. Всі розїхалися.
Нічого! Я щось придумаю!
І почалося в неї нове життя. Дмитро влаштувався до Шевченка найбільшого фермера в окрузі.
У вільний час лагодив свою стару хатинку, а Ганні Семенівні допомагав: то дрова нарубає, то город перекопає. Вона його «синочком» кликала. Так вони прожили три роки.
Їду я, тіточко Ганно, вибачливо сказав він одного дня. Шевченко зовсім зажерся працюй, а гроші платити не хоче. Поїду на заробітки.
Та їдь із Богом! Яка вже образа?
Знову вона залишилася одна. Іноді так хотілося заплакати від самотності. Але щось тримало її на цьому світі.
***
Добрий день, тіточко Ганно! почувся знайомий голос. Вона підвела очі й побачила за тином Дмитра.
Дмитре? Невже ти?
Я! високий, гарно одягнений хлопець увійшов у двір. Повернувся. Назавжди!
Ой, яка радість! заметушилася вона. Заходь, заходь! Чаю поставлю!
Чаю добре! посміхнувся він. Я тільки додому заскочу. Не знав, що тебе застану гостинців не взяв.
За півгодини вони сиділи за столом, пили чай із бабусиних порцелянових чашок і розповідали один одному про свої пригоди.
Я вже й на той світ зібралася, Дмитре, зітхнула вона.
Та годі тобі! жартівливо погрозив він пальцем. Я ж повернувся! Тепер будемо жити на заздрість усім! Грошей заробив свою ферму відкриваю. Тобі ще рано!
Господині! Вдома хтось є? раптом почувся дівочий голос. Ганна Семенівна визирнула у вікно й побачила дівчину в легенькому пальті та черевичках на підборах.
Ви до кого? вона з Дмитром вийшли на ґанок.
Я до Ганни Семенівни! Я правнучка її. Донька Тараса старшого сина.
Вони переглянулися.
Я дзвонила, але телефон не працював. Тому вирішила приїхати навмання!
Та заходь! запросила Ганна Семенівна, а Дмитро підхопив валізу.
Правнучку звали Олеся. Вона з задоволенням уплітала вареники з вишнями й розповідала, що втекла з міста.
Не люблю я там! Хочу в селі жити! А батьки не розуміють. Дід Тарас запропонував мені у вас п