Терпи, дитино! Ти тепер у чужій родині, мусиш підлаштовуватись під їхні звичаї. Вийшла заміж, не в гості ж прийшла. Які звичаї, мамо? Вони всі тут з глузду зїхали! Особливо свекруха! Вона мене ненавидить, це ж очевидно! А ти чула колись, щоб свекрухи були добрі?
Гуляє! От зачастила! Оксана Іванівна стояла посеред хати, обличчя червоне, як буряк, очі блищали, ніби у скаженого кота. Коли чоловік гуляє, то жінка сама винувата. Тобі що, кожен раз пояснювати?
Свекруха лупила на всю хату. Кричала на невістку Марічку, ніби та вкрала останню копійку. А все через те, що дівчина наважилася засумніватися у вірності її сина, Тараса.
Марічка, тонка, як тінь, з великими, наче у лані, очима, притулилася до стіни, намагаючись вставити слово.
Оксано Іванівно, але ж це ж У нього ж сімя, дитина почала вона, але свекруха махнула рукою, ніби відганяючи комаху.
Це ти сімя? Чи твоя дитина, що нас, як зачумлених, від себе ганяє? насмішкувато фыркнула жінка. Це ж твоє виховання!
Яке виховання? Данилкові ж тільки рік! Він же зовсім малий! прошепотіла Марічка.
Малий? Свекруха скривилася. У Ковальових онук і того менший, а на руки йде, не репетує, як цей твій кивнула вона у бік колиски.
Він же ваш онук, голос Марічки затремтів. Може, дитина відчуває, хто до неї з добром, а хто ні.
Ми оті «ні»? Оце так нахабство! свекруха заревла. А в кого ти, золотце, живеш дармо? Чиїм хлібом годуєшся? Чиї гроші пропиваєш? Невдячна!
Марічка вже не хотіла сперечатися. Вона сто разів казала Тарасові, що хоче жити окремо, але той, мамин синок, тільки руками розводив навіщо, коли тут і так добре?
Йому було комфортно. Як у Бога за пазухою. Ходив на роботу, а господарство лежало на старих прання, прибирання, їжа. Життя як у казці!
А от з Марічки знущалися по повній. Спочатку вона намагалася подружитися зі свекрухою. Допомагала по дому, слухала нескінченні скарги на сусідів, на долю. Але згодом зрозуміла марно. Як би вона не корилась, свекруха її ненавиділа і навіть не крилася з цим.
Привів цю дурну, ніби жінок у селі не було, буркотіла Оксана Іванівна сусідці, коли Марічка збирала розкидані Тарасом іграшки за хатиним кутом. З іншого кінця села за нею їздив! Було заради чого! Наші дівчата і розумніші, і руки золоті.
Та не кажи! підхопила баба Параска, місцева пліткарка. Якби хоч господарка з неї була. А то ж, кажеш, руки як граблі!
Уяви собі! Нічого їй не можна довірити. Або зламає, або загубить. І дитина якась не така.
Ось у Ковальових онук квіточка! Тихий, розумний. А цей постійно верещить. Видно, гени жіночі підвели.
Коли ставало нестерпно, Марічка дзвонила матері у сусіднє село, ридала в трубку, а та відповідала:
Терпи, доню! Ти тепер у чужій родині. Вийшла заміж не в гості.
Яка чужа родина? Вони всі божевільні! Особливо вона!
А хто казав, що свекрухи бувають добрі? Всі ми через це пройшли. Головне не показуй, що тобі погано.
Розуміючи, що від матері допомоги не дістанеш, Марічка погрожувала розповісти батькові.
Та годі тобі! лякалася мати. Ти ж знаєш, у нього умовний термін! Чуть що і знову за ґрати!
Марічка знала. Батько, суворий, як дуб, колись отримав умовний за те, що вдарив чоловіка, який образив її в крамниці. І якщо він дізнається, як з нею поводяться, буде лихо.
Добре, не казатиму, зітхнула вона. Але якщо вони не заспокоються Не знаю, що зроблю.
Все налагодиться, бурмотала мати. За місяць і забудеш.
Та не налагодилось. Свекруха злобилася ще більше, ніби Марічка була винуватцем усіх її бід. Навіть чоловік Оксани, дід Петро, вже не витримав.
Чого ти на дівчину постійно накидаєшся? спитав він одного ранку. Піде ж вона! І буде права!
Хай іде! зашипіла Оксана Іванівна. Але спершу поверне кожну копійку, що в нас проїла! І дитину заберу нехай не псує рід!
Марічка знала, що це дурниці, але страшно було. І вона все ще любила Тараса.
Чутки про його зради виявилися брехнею звичайною селянською пліткою. Але Оксана Іванівна не вгавала.
Довго б ще тривало це пекло, якби не її язик. Одного разу, у гарному настрої, вона розповіла подрузі, як «ставить на місце» невістку. Та додала від себе, і за кілька днів історія дійшла до батька Марічки.
Він довго не думав. Взяв сокиру, сів на старенький «Дніпро» і поїхав.
Тим часом у хаті Петрівни був скандал. Марі