Ну, то ви мене знову до дитячого будинку повернете? Та ж та тітка казала, що ви мене взяли через те, що не знали, що своя дитина народиться. А я ж не рідний
Маріана стояла біля печі й перевертала палянички. Незабаром чоловік повернеться з роботи, і вони всі разом сядуть вечеряти.
Як дивно, що Данилко сьогодні так тихо грається у своїй кімнаті? Зазвичай, коли Маріана пече його улюблені палянички, синок крутиться біля неї, заглядає в очі й благає:
Мамо, можна ще одну паляничку?
Маріана подає йому, Данилко вже здається наївся, але незабаром він знову підходить із тим самим виразом щастя, розтягуючи кожне слово:
Ма-а-а-мочко, ну ще одну?
Маріана розуміє, що син давно ситий, просто йому хочеться знову і знову промовляти це тепле, ніжне слово мамо. І зазвичай вона тоді відкладала лопатку, брала хлопчика на руки він ще неважкий, Данилкові лише пять. І питала: Ну що, синочку, підемо тата зустрічати?
А Данилко радісно відповідав:
Так, мамо, підемо зустрічати тата! і в його очах світилося щастя, бо він ще не звик до цих чудових слів. Раніше в нього не було ні мами, ні тата, а тепер є.
А ще у Данилка тепер є своя кімната, своє ліжко. І спортивний куток із гойдалками його тато купив! Ще машинки, робот, конструктор і безліч інших іграшок і все це тільки його, Данилкове. Ввечері мама читає казки, гладить по голівці й каже, що любить. Він уже майже переповнився цим теплом і ледве памятає те, що було раніше.
Маріана хотіла покликати сина, але раптом у неї в животі штовхнулося.
Вона притулила руку і дівчинка знову вдарила ніжкою.
Господи, Маріана щодня молиться за цей несподіваний дар аби все було добре. Вони вже й імя дівчинці вибрали Микола запропонував назвати її Олесею, на честь його бабусі.
Маріані колись казали, що в неї не буде своїх дітей, тому вони з Миколою взяли Данилка з дитбудинку. А через рік ось диво! ось-ось народиться донечка.
Маріана задумалася і ледь не спалила паляничку. Вона покликала сина:
Данилку, сину, іди сюди! Чого ти сьогодні такий тихий?
Але у відповідь мовчання. Невже не чує?
Вона вимкнула піч і пішла до дитячої кімнати.
Дивно навіть світло вимкнене. Де ж Данилко?
Але раптом почувся шелест. Маріана ввімкнула світло й побачила сина: він сидів на ліжку в курточці та шапці. У руках рюкзак, набитий його улюбленими машинками.
Чого ти в темряві сидиш? здивувалася Маріана і додала весело: Ану, роздягайся! Ти куди зібрався? Ідемо їсти палянички зі сметаною та варенням! Ну, Данилку, чого мовчиш?
Але хлопчик навіть не посміхнувся. Він дивився кудись у простір дорослими очима, а потім раптом спитав:
А можна я візьму іграшки з собою? Адже їй машинки не потрібні?
Що ти кажеш, сину? Куди ти зібрався? у Маріани аж руки опустилися. Невже вона погана мати? Чи може, Данилко ревнує через сестричку? Адже ще вчора він так радів.
Ну, ви мене назад у дитбудинок віддасте? Та ж тітка казала, що ви мене взяли, бо не знали, що своя дитина буде. А я ж не рідний
Очі Данилка заповнилися сльозами, він ледве стримувався.
Сину, яка тітка? і тут Маріана згадала: днями зустріла сусідку, яка, побачивши її вагітною, почала шепотіти: «Поспішили ви, Маріанко, поспішили»
Вона була впевнена, що хлопчик не зрозумів, але виявилося він усе почув. І подумав, що він тут чужий.
Маріана обняла сина. Він спочатку відпхнув її, а потім притиснувся і заплакав.
Сину, ну що ти? Та ж та тітка нічого не знає! Ми з татом тебе дуже любимо і нікуди не віддамо!
Вона зняла з нього шапку, і вони довго сиділи мовчки, обнявшись.
Коли народилася Олеся, Данилко з татом залишилися вдвох господарювати, а потім поїхали за мамою та сестричкою.
Хлопчик хвилювався раптом він їй не сподобається?
Але, побачивши, яка вона крихітна, тільки усміхнувся:
Мамо, ну куди їй без старшого брата? Я навчу її грати в машинки, нам буде весело!
Тепер Данилко не відходить від сестрички, чекає, коли вона підросте, щоб переселити її до себе.
А поки що він мамин головний помічник.
Ось і сьогодні вона покликала його:
Сину, Олесю вже зібрали, ідемо тата зустрічати!
А Данилко вже стоїть у коридорі, готовий:
Мамо, я двері відчиню, виходь із колискою!
Вони спустилися на ліфті, і раптом у підїзді зявилася та сама сусідка.
Данилко міцніше стиснув мамину руку.
Сину, ти ж чоловік допоможи тітці, у неї сумки важкі.
Добре, мамо! він гордо подивився на жінку, викликав їй ліфт і побіг наз