Марко стояв у дверях, блідий, як крейда, з похмурим поглядом

Максим стояв у дверях, блідий, як крейда, з поглядом похмурим, майбутнім. Руки його впилися в одвірок, а плечі тремтіли не від холоду, а від шаленого гніву, що охопив його.

Що відбувається? його голос, низький і важкий, розтяв повітря у кімнаті.

Олена відчула, як її серце стиснулося. Вона любила його, але в цю мить їй було страшно. Вона не хотіла вірити, що людина, яка врятувала її, тепер мусить обирати між нею та власною матірю.

Соломія підняла очі зі штучним спокоєм, немов акторка, яка тримає ситуацію під контролем.

Відбувається те, що я намагаюся врятувати твоє життя. Зупинись на хвилину і подумай: що ти робиш із цією дівчиною? За три місяці ти витратив на неї більше, ніж на себе за минулий рік.

Мамо… Максим заплющив очі, ніби намагаючись приборкати лютість. Я вже казав Олена не просто примха. Вона жінка, яку я люблю.

Любов? Соломія розсміялася, і сміх був холодним, як лід. Любов не знаходять біля смітників. Вона звідти, Максиме! Ти взагалі розумієш, що це означає для нашої репутації?

Олені обличчя спалахнуло. Вона хотіла відповісти, закричати, але ніби невидима рука стиснула її груди. Замість слів у неї на очах виступили сльози.

Максим зробив крок уперед, наближаючись до матері.

Ти знаєш, звід я я взяв її? Так, біля контейнера. А знаєш чому вона там була? Не заради її власної вигоди. Вона годувала хвору бабусю, у якої не було їжі. Але тобі легше побачити бруд, ніж доброту.

Доброта не сплачує рахунки, різко відсікла Соломія. І не забувай, чоловік твого статусу може дозволити собі будь-яку жінку.

Так, сказав він твердо. І я вибрав Олену.

Повітря між ними завмерло, наче загострене.

Олена нарешті знайшла голос:

Максиме, тобі не обовязково…

Ні, перебив він її мяко. Вона має знати правду.

Соломія схрестила руки, немов суддя, що чекає останнього слова підсудного.

Правда проста, мамо. Ти думаєш, що любов вимірюється родом і банківськими рахунками. А я вірю, що вона вимірюється моментами, коли хтось стоїть поруч, навіть коли у тебе нічого немає.

Олена дивилася на нього, відчуваючи, як ком у горлі розчиняється.

Коли я зустрі

Оцініть статтю
Соняшник
Марко стояв у дверях, блідий, як крейда, з похмурим поглядом