Через таке й одружуватися не хочу. Жінкам не вірю! А ти своєї сімї не смій з глузду звести, чуєш?
Я вже допивав каву, коли дружина, червона як буряк, зніяковіло запитала:
У тебе є інша?
Звідки ти
Не бреши, Олеже. Просто скажи правду.
Тепер уже я почервонів. Таке зі мною трапляється рідко: коли не хочеш брехати, але й правду казати не можеш.
Можеш мовчати. Я й так усе зрозуміла.
Я вилетів із хати, ніби з гарячої лазні. Весь день нервуючи, лаяв себе: ситуація вибила мене з рівноваги, а рішення прийняти я не міг. Брехати дружині ні, вона для мене занадто багато значила.
Так, у мене була інша. Молода, гарна, шикарна смійтеся, але ні, не молодша й не краща за дружину. Однокласниця. Перше кохання. Незакритий гештальт, як то кажуть. Зустрілися випадково через багато років.
Олежко, це ти? Ну й виряджений! Прямо як львівський денді.
Я остовпів. Переді мною з насмішкою стояла Соломія.
Я мовчки витріщався на неї, відчуваючи себе дурнем. Вона оглянула мене з ніг до голови та сама мучителька, що в школі придумувала мені прізвиська (Олежко ще найліберальніше).
Ходімо в кафе, поспілкуємося. Міні-зустріч випускників. Ось-ось ще одна знайома вийде.
Я не встиг відповісти, бо з магазину вийшла вона Маряна. Світловолоса, тендітна, з тим самим дзвінким сміхом.
Олег Бойченко, це ти? промовила вона тим самим голосом, від якого завжди неміли коліна. Скільки років!
Я лише посміхнувся, ніби в горлі застряг бублик.
Звичайно, я запросив їх у кафе. Ми чудово провели час, а наступного дня, не в силах стримувати емоції, я чекав Маряну після роботи.
Вона не здивувалася. Ми знову сиділи в кафе, потім я опинився в неї і загруз.
Так минуло півроку. Я жив у двох світах. У першому сімя: діти, Тарасик і Оленка, яких я обожнював, і дружина, яку кохав.
Так, кохав. Кохання не зникло, воно просто притихло.
Другий світ Маряна, вихор емоцій, щастя, пристрасть. Якби можна було, я б стрибав між цими світами вічно. Тому, коли дружина раптом все просекла, я був не готовий.
Єдине, що спало на думку до вечора: потрібна пауза. Справжня, а не для виду. Щоб зважити все й прийняти остаточне рішення.
Я вже збирався дзвонити дружині, Наталі, але вона мене випередила.
Олеже, я з дітьми поживу у батьків. Мені треба подумати, сказала вона. Лише одне: будь на звязку з Тарасиком і Оленкою. Вони тебе люблять, і заздалегідь їх засмучувати не варто.
Ще більш розгублений, я пішов додому. Якщо я думав, що рішення залежить тільки від мене, то помилявся. Дружина теж мала право вибору, і не факт, що на мою користь.
Кілька днів я думав про Маряну (свіжі спогади палали яскравіше) і про Наталю (дружину). Згадував лише хороше не хотів втрачати ні ту, ні іншу.
Не знаю чому, але раптом захотілося подзвонити шкільному другові, Івасю. Ми дружили з дитинства, разом служили в армії. Колись обидва були закохані в Маряну безвідповідно. Можливо, тому я й подзвонив.
Домовилися зустрітися. Запросив його до себе на дворі лив дощ, і сидіти в кафе не хотілося. Івась був холостий, жив з батьками, а я тимчасово «вільний», тому міг запросити його на нічліг.
Після роботи заскочив у магазин, купив вареників, ковбаси й пляшку (що ще треба чоловікам?) і рушив додому.
Ну й хата в тебе! Захоплююся! Івась потиснув мені руку й озирнувся. Де ж твоя дружина? Хотів подякувати їй за гостинність!
У батьків ненадовго. Ну що, по першій?
Випили. Потім ще. І тільки тоді я розповів йому про Маряну, про наш палкий роман і про те, в якому я опинився становищі. Івась довго мовчав, що було для нього не типово.
Чого мовчиш? Ти ж теж за нею колись сох. Чи й досі?..
Та ні! Зараз точно ні, нервово засміявся він. Слухай, скажу тобі чесно: тобі це не потрібно.
А ти звідки знаєш? обурився я.
Я жив із нею півроку, Олеже, зітхнув Івась. Вона тоді вже була розлучена. Чоловік у неї був памятаєш Богдана Шевченка?
Шевченка? Не знав. Вона сказала, що розлучена, але імя не називала.
Вона з ним розлучилася, коли він потрапив в аварію в Польщі. Всі його заробітки пішли на лікування. Вона його виходила а потім раптом зявилася квартира, і вона пішла від нього.
Ми з нею зустрілися «випадково» або не зовсім. Я йшов з роботи, а вона з Соломією. Посиділи в кафе, потім кохання Я вже збирався одружуватися! А вона раптом поїхала у «відрядження». Повернулася із засмагою, мов із Туреччини. Каже: «Там було нудно, тож ходила в