**НЕВДЯЧНА**
Оля, ми голодні! Годі вже лежати! почула вона невдоволений голос чоловіка.
Голова тріскала, горло пекло, ніс не дихав! Спробувала підвестися тіло наче ватне. Не дивно, що захворіла.
Тиждень стояла спека, а вчора ввечері пішов сніг із дощем. Весна Викликати таксі не вийшло у таку погоду й не дивно. Довелося їхати з роботи маршруткою. Тридцять хвилин чекала на переповнений автобус, ледве втиснулася. Потім ще й від зупинки йти далеко.
Хоча вона просила чоловіка забрати її по дорозі.
Олю, ми з Денисом заїхали до мами. Повернемося пізно, повідомив їй Віталік.
Як завжди
У підсумку, додому Оля повернулася пізно, мокра та змерзла.
Подивилася на годинник 8 ранку. Субота.
Віть, принеси градусник, будь ласка! попросила жінка.
Ти що? Захворіла? здивувався Віталік. А як же сніданок?
Давайте самі? промовила вона.
Як самі? не зрозумів чоловік. А Денис?
Хлопцеві вже десять! Та й ти дорослий чоловік. Зробіть яєшню? Нехай син тобі допоможе. Я ж його вчила готувати.
Ти вчила хлопця готувати?! скрикнув Віталік.
Так. А що тут такого? Він цілими днями у телефоні. Нічого робити не хоче, знизала плечима Оля.
Ти зовсім хвора? Він же чоловік! Чоловік не повинен готувати, це ваше, жіноче діло! розлютився Віталік. Гаразд! Ми поїдемо до батьків, раз тобі не до нас. Повернемося ввечері завтра.
І чоловіки, швидко зібравшись, поїхали до Віталікової матері.
Олена ледве підвелася, знайшла градусник, включила чайник і задумалася
*Коли все змінилося? Чому раптом усі домашні справи стали її обовязком? Чому він не може приготувати навіть просту їжу, коли вона хвора?*
Запікав градусник 39,2.
Вона випила ліки й знову лягла спати.
Незабаром її розбудив телефон. Дзвонила мати:
Олю, чому не відповідаєш? Звикла, що ти дзвониш зранку, хвилювалася Наталя Миколаївна.
Мам, трохи захворіла. Випила ліки і знову заснула, прохрипіла Оля.
Трохи?! А Віть з Денисом де? Знову у своєї мамаші? буркнула мати.
Поїхали. Щоб не заразитися, мляво відповіла донька.
Сама в це віриш? Аби не перетрудитися, мабуть! Бо раптом посуд мити доведеться! роздратувалася жінка.
Ну, мам! хотіла заперечити Оля, але мати перебила.
Не мамкай! Маю право сердитися. Я тебе заміж віддавала, а не в рабство! Температуру міряла?
Так. Висока була. Зараз легше, але сил немає.
Лежи! Зараз батько тебе забере. Не діло одній хворіти. Чекай.
Олена тихенько встала, умилася, зібрала речі, ноутбук і зустріла батька.
Ой! схопився він за серце, побачивши доньку.
Тату, що з тобою? злякалася Оля.
Це ти! чоловік забрав у неї сумку. Я вже подумав, що смерть свою побачив! Бліда, як привид.
Тату! Навіщо так лякати? усміхнулася донька. Поїхали?
Поїхали. Тримайся за мене, а то вітер здує шукай потім! бережно посадив її в авто. Зовсім худа, стомлена. Ні, доню, мати права ніби в рабство тебе віддали. Вибач, але виглядаєш жахливо.
Оля не сперечалася. Втомилася.
У батьків було тепло, смачно й спокійно. Наталя Миколаївна взялася за лікування, і вже до вечора Олі полегшало.
Вона подзвонила Віталіку, повідомити, що не вдома, але почула байдуже:
Ну і що? Ліки тобі не привезу пиво з батьком пю. Субота ж! Футбол дивимось. Ось, мама хоче поговорити.
Олю! Ти ж жінка! Не можна розслаблятися й залишати чоловіків голодними! Що важливо в сімї? Щоб ситі були, в теплі й ніхто не заважав! А ти? Захворіла Таблетку випила і все! язвиво повчала її теща.
Мати, що проходила повз, вихопила телефон:
Люба свекрухо! Чоловік що немічний? Чи хворий? Яким він має бути, щоб ситість, тепло й спокій йому забезпечували? розлютилася Наталя Миколаївна.
Які глупості! Чоловіки всі такі, теща явно не очікувала почути свекруху. Віть, а ти як?
Як? Доньку на ноги піднімаю. А справжній чоловік, виявляється, не може про дружину подбати! Навіть ліки купити пиво важливіше Дружина хвора, а він тішиться.
Свекруха фыркнула:
Хлопці поїхали, щоб Олю не турбувати! Знайшлася принцеса! Ліки, турбота Здорова дівчина, просто лінива! Забула про своїх чоловіків! А вони ж сімя! Нічого, я про них подбаю! А ваша донька горе!
Наталя Миколаївна мовчки дивилася на екран.
Доню, тобі це потрібно? Ти ж ще молода! Це вже занадто.
Тоді прийшов меседж від чоловіка:
*«Олю, скинь г