Жити на повну у сімдесят років без дітей
Жінка у вісімдесят років, яка вирішила не мати нащадків, ділиться своїм поглядом на життя
Не треба жаліти мене навпаки, я почуваюся щасливою з тим життям, яке побудувала, хоч і не маю дітей у свої сімдесят.
Одного разу, під час візиту до дерматолога, мені, як завжди, довелося довго чекати в коридорі. Саме там я зустріла жінку, чия історія змінила моє бачення світу.
Вона привернула мою увагу своєю витонченістю та охайністю. Виглядала на шістдесят пять, але, заговоривши, я здивувалася, дізнавшись, що їй вже за сімдесят.
Вона розповіла, що була двічі заміжня, але тепер живе сама. Перший шлюб закінчився розлученням. Вона відразу сказала чоловікові, що не хоче дітей, і він спочатку погодився. Але коли їй виповнилося тридцять, він знову почав настоювати, сподіваючись, що вона змінить думку.
Цього так і не сталося, тому після багатьох розмов вони розійшлися.
Пізніше вона вийшла заміж за чоловіка, у якого вже була донька від попереднього шлюбу. Жили вони дружно, бо питання дітей більше не піднімалося. Чоловіка не турбувало, що вона не хоче народжувати, адже в нього вже була дитина.
На жаль, другого чоловіка вона втратила, і тепер живе сама у великому будинку, запевняючи, що самотність їй не вадить.
Багато хто вважає, що діти це опора у старості, що вони завжди поруч. Але вона думає інакше: діти дорослішають і йдуть своїм шляхом, будуючи власне життя, далеке від батьків.
Саме тому вона не хотіла ставати матірю.
Вона ніколи не шкодувала про свій вибір.
Її життя повне, і вона задовольняє власні потреби сама.
«А якщо потрібно принести склянку води, завжди можна заплатити комусь за це», сказала вона з усмішкою.
Що ви думаєте про таке бачення життя та щастя?
У кінці кінців, її історія це розповідь про незалежність і самореалізацію, яка ставить під сумнів звичні уявлення про материнство та старість у колі родини. Її досвід показує, що задоволення життям залежить не від традиційних родинних звязків, а від сенсу, який кожен знаходить у власній історії.