У давні часи, коли ще вітри гуляли по степах України, жила собі в одному селі родина. Ганна Іванівна прокинулася того святкового ранку з почуттям, що сьогоднішній день мав стати особливим. Шістдесят років вік гідний шани та поваги. Вона довго готувалася до цього дня: запрошувала гостей, обирала найкращу вишиванку, розписувала меню. У дзеркалі їй усміхалося задоволене обличчя жінки, яка звикла керувати всім і вся.
Мамо, з днем народження! першим зявився у хаті син Тарас, тримаючи в руках невеличку скриньку. Це від нас з Оксаною.
Оксана мовчазно привіталася, стоячи біля печі з глиняною чашкою в руках. Вона завжди була скупою на слова зранку, особливо коли йшлося про свята свекрухи.
Ой, Тарасю, дякую тобі! Ганна Іванівна прийняла подарунок з вимушеною радістю. А ви вже поснідали?
Так, мамо, усе гаразд, відповів син, кидаючи крадькома погляд на дружину.
Оксана поставила чашку на полицю, готуючись до неминучого. Останні дні свекруха була у піднесеному настрої, що лише посилювало її владність. Вона ніби вірила, що святковий дух дає їй право розпоряджатися домом ще більш безрозсудно.
Оксанко, серденько, звернулася до неї Ганна Іванівна голосом, який не терпів відмови. Маю для тебе справу.
Оксана обернулася, намагаючись не показати своїх емоцій. За три роки життя під одним дахом вона навчилася розуміти кожну інтонацію свекрухи.
Ось меню, приготуй усе до вечора, сказала Ганна Іванівна, подаючи їй згорнутий листок. Не мені ж коло печі стояти у свій ювілей.
Оксана взяла папір, пробігла очима по списку і відчула, як у грудях завмерло. Дванадцять страв! Від простого борщу до складних пампушок і вареників.
Ганно Іванівно, обережно почала вона, це ж на цілий день роботи
А як інакше? засміялася свекруха, ніби й не сприймаючи її слів серйозно. Свято ж велике! Гостей буде повна хата і подруги, і сусіди. Чи ж можна їх чимось несмачним пригостити?
Тарас нервово переводив погляд з матері на дружину.
Мамо, може, замовимо щось у корчмі? запропонував він.
Та що ти мелеш! схопилася за голову Ганна Іванівна. У мій ювілей годувати людей чужими стравами? Щоб люди подумали, що я господиня погана? Ні, усе має бути домашнє, з душею готоване!
Оксана стиснула зуби. «З душею». Звісно ж, не з її душею, бо тепер саме їй доведеться цілий день крутитися біля печі.
Добре, коротко сказала вона і вийшла з хати.
Оксано! гукнув її Тарас. Почекай.
Вона зупинилася у сінях, важко дихаючи. Син підійшов, опустивши очі.
Послухай, я б допоміг, але ти ж знаєш у мене руки не з того місця ростуть
Авжеж, гірко посміхнулася Оксана. А те, що твоя мати мене як наймичку тримає, це нічого?
Та що ти Тарас зніяковів. Ну подумай сама, приготувати мамі на свято це ж дрібниця. Вона ж нас прихистила, дала дах над головою, ніколи не вимагає грошей
Оксана глянула на чоловіка довгим поглядом. Вона могла б нагадати йому, як Ганна Іванівна постійно докоряє їй цим «дах