«Сьомого липня! Невже таке можливо? Просто збіг. Але ж імя Андрій По-батькові й прізвище інші. Хоча ж, якщо усиновили, то могли й змінити.» Вона довго дивилася на фото чоловіка, наче шукаючи в його рисах щось знайоме.
Жінка з кадрового відділу міськради оформила документи для нової співробітниці й зателефонувала:
Інно Андріївно, зайдіть, будь ласка! Тут ваша нова працівниця.
Незабаром у кабінет увійшла жінка з енергійним виглядом і одразу звернулася до новенької:
Ви прибиральниця?
Так!
Я завгосп, Інна Андріївна, представилася вона й запитала: А вас як звати?
Віра, побачивши запитливий погляд, додала: Віра Олексіївна.
Ходіть, покажу, де працюватимете, вони вийшли з кабінету. У вас буде весь третій поверх
***
Віра була щаслива робота якраз те, що треба. Оглядаючи майбутні «володіння», радісно усміхалася:
«До пенсії ще два роки, а тут можна й після неї залишитися. Вісім тисяч гривень плюс премії з Дмитром тепер жити будемо гідно. Діти вже самостійні, розїхалися. Ой, а як нашого мера звуть? Оце буде сором, якщо хтось запитає! На першому поверсі є стенд із фото треба подивитися.»
***
Повертаючись з обіду, вона зупинилася біля стенда й прочитала: «Андрій Борисович 1983 року народження».
Ой, так він же ще молодий! Навіть сорока нема, миттєво подумала Віра, а потім раптом згадала: Андрій?! 1983 рік
Вона повернулася й уважно глянула на дату: «Сьоме липня! Невже таке можливо? Просто збіг. Але ж імя те саме Хоча по-батькові й прізвище інші. Та й усиновити могли тоді й імя міняють.»
Вона пильно дивилася на фото, ніби намагаючись розгледіти щось знайоме.
***
Нова робота, нові клопоти сторонні думки поступово відступили.
Вдома вона довго розмовляла з чоловіком. Потім він пішов у свою кімнату дивитися футбол, а Віра у свою.
Квартира велика, трикімнатна. Діти давно живуть окремо, тому простору багато. Чоловік іноді спав з нею, але останнім часом все рідше.
Тепер вона лежала на ліжку, і думки, як на каруселі, крутилися в голові. Думки про молодість. І про таємницю, яку вона ніколи не розкривала Дмитру.
У неї був син до шлюбу. Андрій. Їй тоді було лише девятнадцять ні грошей, ні роботи, лише гуртожиток училища, де з дитиною жити було неможливо. Вона витримала півроку, а потім віддала хлопчика в дитбудинок.
Через три роки вийшла заміж за Дмитра. Вони ніколи не розпитували один одного про минуле. Незабаром народилися дві доньки.
Діти виросли. Старша вступила до університету, вийшла заміж, тепер у неї своя родина. Молодша оселилася в Києві.
Сама Віра так і не здобула гарної професії. Двадцять років працювала завгоспом на заводі, поки той не закрили. А тепер подружчина дочка запропонувала роботу в мерії прибиральницею. Вона погодилася.
І ось тепер мер Андрій Борисович, 1983 року народження. Ні, Віра не нарікала на долю. Але все ці роки вона згадувала сина. Іноді навіть снився. Їй просто хотілося знати, чи це він, і чи все в нього добре.
***
Минуло кілька днів.
Віра прибирала на своєму поверсі, коли почула голоси. Назустріч йшов мер, розмовляючи з кимось із співробітників. Побачивши її, він кивнув і пройшов повз.
Раптом перед очима Віри постала постать Віталія хлопця, в якого вона колись була закохана. Він був веселий, безтурботний, а вона мріяла бачити його серйозним, діловим. Але не могла уявити. І ось тепер, побачивши Андрія Борисовича, вона зрозуміла: саме таким він міг би стати.
Але Віталій зник, дізнавшись, що у неї буде дитина. Спочатку вона чекала, сподівалася. Потім зрозуміла він просто втік.
«Невже це мій син? Якби я не віддала його в дитбудинок, чи став би він таким? Але ж мої доньки впоралися живуть добре. Старша в заможній родині, молодша теж влаштувалася. Дочки є а сина ні.
А якби я не вийшла за Дмитра? Все було б інакше: і в мене, і в нього, і в Андрія. Хоча можливо, це й не він. Чи мало на світі дивних збігів?
Та й що з того? У нього є батьки вони його виховували. Мабуть, досі не сказали, що він не рідний. По-батькові ж інше. І дитинство в нього, схоже, було щасливе. Не кожен із звичайної родини стає мером.»
***
Після обіду до Віри підійшла молодша колега Оленка:
Тіточко Віро, ми в пятницю святкуємо день народження Люби вона шостий поверх прибирає. Їй 45. Ти з нами?
Авжеж! усміхнулася Віра.
Тоді з тебе двісті гривень. І ще щось до столу салатик чи солодощі.
Добре, Віра дістала гроші.
У нас заведено всі ювілеї відзначати.
Оленко, назива