Віктор Григорович стежив за Олегом так, що той нічого не помічав. Ще б пак він же професіонал, адже стільки років працював у відповідних структурах! Та поки що ніяких підозрілих дій: Олег нікого до себе не запрошував, нічого дивного не робив. Але Віктор Григорович знав рано чи пізно хлопець помилиться. Бо його інтуїція ніколи не підводила.
І це було особисте. Стояло питання про його родину, про його власну кров. Як же гарно було, коли Марійка була маленькою! Коли вона народилася, Віктор спершу засмутився не син, а дівчинка. Звичайно, він не показав цього, але в душі щось свербіло: донька! У нього, у поважного чоловіка, раптом не хлопчик, а дівчинка! З ким тепер він піде на рибалку, кому передасть свої знання?
Але потім Потім сталося немислиме. Він навіть не помітив, як ця крихітка покорила його серце. Коли вона вперше усміхнулася й схопила його за ніс своєю малесенькою ручкою він здався.
А коли Марійка зробила перші невпевнені кроки, раптом злякалася чогось і з криком «Тату! Тату!» кинулася до нього, Віктор підхопив її на руки, притиснув до грудей. І в ту мить зрозумів тепер її щастя для нього важливіше за все. Його донечка, його зіронька, і він ніколи не дозволить їй зазнати лиха!
Ганнуся сміялася: «Вітю, ти нас зіпсуєш!» А Віктор купував подарунки, дивився в їхні радісні очі і був щасливий.
І як же так вийшло, що Марійка вже виросла? Адже здається, лише вчора вона тупцювала поруч, тримаючись за його велику долоню, коли він вів її до садочка. Закидала світлу голівку і знизу дивилася на нього:
«Тату, який ти великий! А купиш мені ведмедика? Ну, тату?»
Він відчував себе могутнім. А тепер школа позаду, заочне навчання, робота. Сама так вирішила.
«Тату, мені треба ставати самостійною. На роботі я відразу навчуся, нащо марнувати час?»
І Віктор знову пишався нею яка ж вона розумниця!
А потім все змінилося. Ганнуся спекла пиріг, очі блищали таємничо. Віктор подумав може, дівчата знову щось задумали? Та ні. Виявилося щось, про що він навіть не міг подумати. Занадто рано! Марійці лише двадцять.
«Тату, усміхнулася донька, змахнула невидиму порошинку з його плеча. Я хочу познайомити тебе з одним чоловіком. Тільки не хвилюйся. Олег дуже добрий, ми плануємо подати заяву. Сьогодні я запросила його до нас».
Ганнуся перша відчинила двері: «Проходьте, Олеже! Дуже приємно. Мене Ганна Василівна, а це батько Марійки Віктор Григорович».
Віктор стиснув руку хлопця, а в горлі пересохло. Цей чужинець приходить забрати його донечку! Відведе її з рідного дому!
Голос розуму шепотів: «А ти що хотів? Невже не бажаєш їй щастя? Хлопець добрий, сильний. Невже хочеш, щоб вона все життя з батьками жила?»
Але Віктор не хотів слухати. Він одразу вирішив Олег недостойний його доньки. І почав слідкувати.
Кілька тижнів по тому він сидів біля будинку хлопця в службовій машині. Після того, як Олег проводжав Марійку, Віктор таємно їхав за ним. Раптом у нього є інша? Або щось гірше? Адже вони вже подали заяву, Марійка шиє сукню, з матірю обговорюють гостей.
І ось до Олега підійшла жінка з дитиною. Він поцілував її, узяв сумку, взяв дівчинку за руку і вони зникли у підїзді. Ось воно!
Віктор аж затремтів. Але через хвилину йому стало соромно. Адже Олег йому подобався такий самий, як він у молодості. Чи не марна ця підозрілість?
Марійка зустріла його з радістю: «Тату, за тиждень весілля! Ми сьогодні кафе замовили. Я така щаслива!»
Йому стало ніяково. І раптом донька додала:
«Батьки Олега завтра приїдуть. А вчора до нього сестра з донечкою завітала Наталка з Чернівців. Чоловік у відрядженні, він пізніше приєднається».
На весіллі Віктор танцював із Ганнусею, як у двадцять років. Вирішив годі підозрювати всіх навколо.
А через рік Марійка подарувала йому онука Степанка! Він заплакав від щастя. Тепер у нього є з ким і порадитись, і в майстерні попрацювати. Зять виявився чудовим хлопцем.
Онук підростає, вже бігає. Скоро й говорити почне. Ось воно справжнє щастя! А про те, як стежив за Олегом, Віктор вирішив нікому не розповідати. Бо близьким треба довіряти.