Ранок почався, як звичайно. За вікном ще лежала нічна темрява, але вже чулося, як місто повільно прокидається. Я розплющила очі, потягнулася, поглянула на чоловіка, що спав поруч Ярослава. Він лежав на спині, рука звисала з ліжка, обличчя спокійне, наче у дитини. У такі хвилини я намагалася не згадувати про останні сварки, про його дивну байдужість, про те, як він став повертатися пізно, кажучи: «Усе гаразд, просто роботи багато». Я хотіла йому вірити. Хотіла, щоб усе було добре.
Доброго ранку, прошепотіла я, торкаючись його плеча.
Він здригнувся, відкрив очі.
Вже? пробурмотів, позіхаючи. Ти рано прокинулася.
Хочу кави, усміхнулася я. Може, поснідаємо разом?
Звісно, кивнув він, підводячись. Я сам зварю.
Я посміхнулася. Це був рідкісний жест з його боку. Останнім часом він рідко брав участь у домашніх справах, і я вже думала, що він просто втомився. Але сьогодні він виглядав інакше. Надзвичайно уважним. Надто старанним.
Я пішла в душ, а коли повернулася, кухню вже наповнював аромат свіжозвареної кави. Ярослав стояв біля столу, розливаючи темну рідину по чашках. В одну мою улюблену, з вишитими блакитними квітами він налив каву, а другу, з тріщинкою (яку завжди використовувала свекруха), залишив порожньою.
Зварив тобі особливу, сказав він, подаючи мені чашку. Як ти любиш: з трохи молока та корицею.
Дякую, усміхнулася я, але раптом відчула дивний запах. Не кави. Щось різке, хімічне з нотками гіркого мигдалю.
Я нахмурилася.
А що це за запах? Від кави?
Ярослав швидко глянув на чашку.
Не знаю. Може, новий помел? Чи молоко зіпсувалося?
Я вдихнула знову. Гіркий мигдаль. Цей запах я знала. У дитинстві бабуся розповідала: якщо пахне гірким мигдалем це ціанід. Я тоді не повірила, але потім прочитала про це в книжці. Ціанід має цей характерний запах. І він смертельний.
Серце забилося частіше.
Яре, ти точно нічого не переплутав? запитала я, намагаючись звучати спокійно. У мене алергія на деякі добавки. Може, візьму іншу чашку?
Він на мить завмер. Потім усміхнувся.
Та годі, це просто кава. Випий, поки не охолола.
Я кивнула, але раптом у коридорі почулися кроки. Зі своєї кімнати вийшла свекруха Ганна Іванівна. Вона була жінкою суворою, з проникливим поглядом і звичкою помічати кожну дрібницю. Ми з нею ніколи не ладнали. Вона вважала, що я «не варта» її сина, що я «занадто проста», що «в її родині такі не затримуються».
Доброго ранку, сухо сказала вона, підходячи до столу.
Мамо, доброго, Ярослав поцілував її в щоку. Я зварив каву. Ось, твоя чашка.
Він подав їй порожню чашку з тріщиною.
А де ж кава? запитала вона, нахмурившись.
Зараз наллю, сказав він, беручись за чайник.
У цю мить вона зробила те, що врятувало мені життя.
Вона різко встала, взяла мою чашку з кавою і промовила:
Ти почекаєш.
Вона глянула на мене з презирством.
Ярослав завмер. Його очі на мить розширилися. Він подивився на мене і в цьому погляді я побачила щось жахливе. Не страх. Не злість. А розчарування.
Ну що ти там мішкаєш? кинула свекруха і відпила з моєї чашки. Наливай каву, а не стоїть як укопаний.
Ярослав повільно налив мені каву в порожню чашку.
Я сіла. Серце билося так, наче хотіло вирватися. Я не могла відірвати очей від чашки, з якої пила свекруха. Тієї самої, з запахом гіркого мигдалю.
Заміцна, буркнула вона. Але сьогодні якось не те
Я дивилася на Ярослава. Він сидів, опустивши очі, водив виделкою по тарілці з сирниками. Жодного слова. Жодного погляду.
Через десять хвилин свекруха раптом скривилася.
Щось не так прошепотіла вона. Голова крутиться
Вам погано? запитала я, намагаючись не видати жаху.
Так вона поставила чашку. Ніби ніби дихати важко
Вона встала, але тут же захиталася. Ярослав схопився.
Мамо! Що з тобою?
Ти ти вона подивилася на нього, очі стали великими. Ти хотів мене
І вона впала.
Я закричала. Ярослав кинувся до неї, почав дзвонити в «швидку», тряс її за плечі. Я стояла, наче в тумані. Усе відбувалося занадто швидко. Але я зрозуміла одне: він хотів моєї смерті. А вона вона померла замість мене.
Через двадцять хвилин приїхала «швидка». Лікарі оглянули Ганну Іванівну. Один із них понюхав чашку.
Отруєння ціанідом, сказав він. Дуже висока концентрація. Вона в комі. Шансів мало.
Ярослав стояв блідий, тремтячий.
Я не знаю, як це сталося Я просто зварив каву
Де ви тримаєте каву? запитав лікар.
У шафі але я купив нову банку учора
Покажіть.
Ми пішли на ку