Ось меню, готуй все до пятої, не мені ж паритися на кухні свого ювілею, наказала свекруха, але потім швидко пошкодувала.
Марія Іванівна прокинулася в суботу з відчуттям, що сьогодні буде щось особливе. Шістдесят років кругла дата, гідна святкування. Вона довго готувалася до цього дня: обирала гостей, вибирала сукню, уявляла, як усе буде ідеально. У дзеркалі їй усміхалося задоволене обличчя жінки, яка звикла, що світ крутиться навколо її планів.
Мамо, з днем народження! Тарас першим зявився на кухні, тримаючи невелику коробочку. Це від нас із Соломією.
Соломія мовчки кивнула, стоячи біля плити з чашкою кави. Вона завжди була небагатослівною вранці, особливо коли йшлося про свята свекрухи.
Ой, Тарасю, дякую! Марія Іванівна узяла подарунок із вимушеною радістю. Ви вже поснідали?
Так, мамо, усе добре, відповів Тарас, кинувши погляд на дружину.
Соломія поставила чашку в мийку, готуючись до неминучого. Останні кілька днів свекруха була у відмінному настрої, що, як не дивно, робило її ще більш командуючою. Наче свято давало їй право розпоряджатися всіма ще активніше, ніж зазвичай.
Соломіє, серденько, звернулася до неї Марія Іванівна тим тоном, що завжди означав «зробиш, інакше буде погано». У мене для тебе є маленьке завдання.
Соломія обернулася, намагаючись не показати емоцій. За три роки життя під одним дахом вона навчилася розуміти свекруху без слів.
Ось меню, приготуй усе до пятої. Не мені ж паритися у свій ювілей, Марія Іванівна простягнула складений листок із виписаним її акуратним почерком списком.
Соломія взяла папір, пробіглася очима по рядках і в грудях щось стиснулося. Дванадцять страв! Від простих нарізок до складних гарячих закусок.
Маріє Іванівно, почала вона обережно, це ж на цілий день роботи…
Ну звісно! засміялася свекруха, ніби це було очевидно. Це ж велике свято! Ти ж розумієш, прийде купа гостей, усі мої подруги, сусіди Неможливо ж показати себе нерозбірливою!
Тарас переводив погляд з матері на дружину, відчуваючи напругу.
Мамо, може, замовимо щось з кафе? запропонував він.
Що ти видумуєш! обурилася Марія Іванівна. У мій ювілий годувати гостей ресторанною їжею? Та що вони про мене подумають! Ні, усе має бути домашнє, приготоване з душею.
Соломія стиснула кулаки. “З душею”. Так, з її душею, яка мала провести весь день у примусовій кулінарній каторзі.
Добре, коротко сказала вона і вийшла з кухні.
Соломіє! гукнув Тарас. Постривай.
Вона зупинилася в коридорі, важко дихаючи. Тарас підійшов, винувато опустивши очі.
Слухай, я б допоміг, чесно, але ти ж знаєш, я на кухні тільки заважаю
Звісно, Соломія натягнуто усміхнулась. А те, що твоя мати зі мною як із покоївкою поводиться, це нормально?
Та ну що ти… Тарас ніяково знизав плечима. Ну подумай, приготувати мамі на свято це ж не важко. Вона ж для нас стільки робить, дала нам житло, ніколи не бере грошей за комуналку…
Соломія глянула на нього довгим поглядом. Вона могла б нагадати, як його мати постійно кидає їй у обличчя цей “дарунок”, як критикує її прибирання, готування, навіть те, як вона дихає. Могла б розповісти, як Марія Іванівна любить нагадувати, що «взяла до хати дівчину з села», немов зробила велику ласку. Але навіщо? Тарас усе одно не зрозуміє. Для нього мати свята, а її скарги просто капризи.
Гаразд, сказала вона і пішла на кухню.
Наступні години пролетіли в шаленому ритмі. Соломія нарізала, варила, смажила, змішувала. Руки працювали автоматично, а в голові крутилася одна й та сама думка. І раптом, коли вона помішувала черговий соус, її осяяло.
Вона дістала з шафки маленьку коробочку, куплену в аптеці ще місяць тому. Проносний засіб. На упаковці було написано, що дія починається через годину.
Соломія уважно переглянула список. У салати та холодні закуски можна було непомітно додати кілька крапель. А гаряче котлети з картоплею вона залишила без змін. Адже їм теж треба було щось їсти.
До пятої стіл ломився від частувань. Марія Іванівна, в новій сукні й усіх своїх прикрасах, оглядала кухню з виглядом полководця.
Непогано, милостиво сказала вона. Хоча олівє міг би бути і солонішим.
Соломія мовчки розставляла тарілки. Усередині в неї співало від передчуття.
Гості почали зявлятися рівно о пя