Не забувай, що ти живеш у моїй хаті й усе життя тут провів. Знову починаєш? Тепер будеш мені цим дорікати до старості?
Ганна та Іван прожили у шлюбі вже десять років.
У Ганни були матір і вітчим, який виховував її з трьох років.
Молодший брат Ганни, Денис, теж не був йому рідним.
Лише сестричка Марічка була його кровю. Але жодної різниці він між дітьми не робив.
Коли Ганна вийшла заміж і переїхала до чоловіка, Марічці було вісім.
З вітчимом дружини Іван відразу знайшов спільну мову. І не дивно Петро Іванович міг щиро спілкуватися навіть із сусідськими дітьми. Йому було байдуже, чи перед ним мала дитина, підліток чи дорослий.
Він говорив на рівних, знаходив спільні теми.
Про тещу Іван нічого поганого не міг сказати, але з Петром Івановичем одразу зблизився й почав називати його татом.
Його власного батька вже не було.
Мати поїхала до бабусі, бо захворіла і залишилася там. Будинок вона відписала синові.
Ганна й Іван все переробили під себе. Допомагав Петро Іванович. Мати Ганни бурчала не розуміла, як можна переїхати з міста в село?
Мамо, це ж містечко! Велике містечко, тут навіть пятиповерхівки є!
А ти живеш у хаті. Околиця значить, село
Минуло десять років. У сімї підростали син і донька. Брат Ганни після навчання залишився у місті, далеко від дому. Молодша сестра вийшла заміж. Житла у них не було, і вони почали знімати хату. Гроші на оренду давали мати й батько Марічки.
Хай живуть у нас, запропонував Петро дружині.
Я не проти, але треба поговорити.
Про що?
Навіщо ти змінив роботу?
Ми вже говорили. Діти самі заробляють. Мені вже важко на двох роботах, а після хвороби ще гірше. Витрат менше.
Марічці потрібна квартира.
У неї чоловік є.
Не забувай, що ти живеш у моїй хаті й усе життя тут провів.
Знову починаєш? Тепер будеш мені цим дорікати до старості?
Вибирай! Працюй на квартиру доньки!
Який вибір? Працювати чи що?
Або йди.
Я не зможу так працювати, ти ж знаєш.
Тоді розлучення. Іди. У тебе ж є будинок.
Будинок? Ти його бачила? Що з ним стало за роки?
Мене не цікавить. Ти ж не хотів продавати.
Петро Іванович мовчки зібрав речі.
Забирай усе, інакше викину.
Майже все життя разом, тобі на пенсію через рік Мені вже шістдесят три.
Треба було молодшу знайти. Даремно я за тебе вийшла хто ж мене з двома дітьми взяв би?
Це ти про дітей?! Заберу речі за тиждень
Мамо, а де тато?
Ти ж знаєш, що він тобі не батько.
І що? Він мій батько, іншого немає.
Ми розійшлися. Сюди переїжджає Марічка з чоловіком.
Що?! А тато де?
У своєму селі.
І Марічка погодилася вигнати слабкого батька?! Як ти могла?
А тобі яке діло?
Так не роблять! А Денис знає?
Навіщо йому? Він далеко. А ви навіщо приїхали?
Так, заїхали. Завтра у відпустку їдемо, потім до Дениса завітаємо.
А від мене що? Мені гроші на ремонт треба сестра вагітна. Тож нічого не дам. Дітей привезли? Сидіти з ними не буду.
Нічого не треба. Гроші є, діти їдуть з нами. Ми не за цим. Коли ти збиралася сказати про розлучення?
Навіщо вам? Він тільки Марічці рідний.
Коли годував і любив нас був рідним, а тепер чужим? Нечесно це, мамо
Не тобі мене судити! Я для вас старалася!
Іван знову зайшов у хату. Він вийшов, коли почув, що Петра Івановича вже немає. Ле