В один прекрасний день мій друг вирішив одружитися. Кохався, звісно. Наречена була гарна, розумна й незалежна. Працювала бухгалтеркою у великій фірмі й добре заробляла.
Мій друг, Іван, теж не хотів відставати від дружини у заробітках. Брав додаткову роботу, працював до пізньої ночі, щоб швидше виплатити кредит за квартиру.
Квартиру вони купили швидко. Зібрали гроші, взяли позику, родичі допомогли. Зробили євроремонт, гарно все облаштували. Як то кажуть, жили б та раділи.
Та щастя не приходило. Дружина не встигала з домашніми справами. То підлогу не вимиє, то пил не протре, то вечерю не встигне приготувати. Казала, що втомлюється на роботі й приходить пізно. Але ж і Іван не сидів без діла теж працював до ночі.
Так і почалися суперечки про те, хто більше робить у домі. Перші півроку пройшли у щоденних битвах у квартирі, де скрізь валявся одяг, а в кухні росла гора брудної посуду. Та ніхто з них не зізнавався родичам, через що сварилися. Обоє соромилися.
Якось Іван поїхав на рибалку з тестем. Обоє були завзятими рибалками, тому добре ладнали. Вночі біля багаття, з чаркою горілки під руку, Іван розкрив душу тестеві, взявши з нього слово нікому не розповідати, особливо тещі.
Тесть пообіцяв мовчати, але сказав, що в їхньому домі не буде ладу, поки вони не заведуть «хатнього захисника».
«У мене вже є кандидат», промовив тесть. «Як тільки буде час, переконаю його переїхати до вас.»
Іван подумав, що тесть зїхав з глузду, але вирішив не заперечувати.
Наступного тижня тесть зявився у них із кошеням. Іван розлютився навіщо? Це ж лише більше бруду! Але тесть запросив його на балкон покурити й нагадав про «хатнього захисника». Сказав, що приніс його разом із котом, і тепер усе налагодиться. Лише просив добре доглядати кицю.
Іван одразу полюбив кота. Маленький і ласкавий, він швидко визнав Івана господарем. Куди б той не пішов, кіт ішов за ним, вимагаючи пестощів. Лише раз довелося прибрати невелику «аварію» на підлозі, але то було лише першої ночі.
Наступного дня, коли Іван повернувся з роботи, у домі було чисто. Ніякого розкиданого одягу, а дружина готувала смачну вечерю!
Іван теж підбадьорився нарешті прикрутив полицю у ванній, як і обіцяв давно.
Наступного дня, прийшовши додому, він побачив дружину, яка пилососила килими. Він теж вирішив допомогти виніс сміття та купив хліб. А в магазині ще й пляшку вина захопив. Вечеря вийшла майже святом. Вони й не памятали, коли так проводили час.
Так минув цілий тиждень. Здавалося, радість знову оселилася в їхньому домі. У неділю ввечері дружина сказала Івану:
Завтра не заходь удень додому. Я вже купила пісочок і облаштувала місце для кота у ванній.
Для кого?
Для твого котика. Я знаю, що ти приходив удень з роботи, щоб прибрати в домі. Але тепер не хвилюйся я впораюся сама.
Іван остовпів. Адже він не приходив удень додому! Думав, що це дружина прибирала. А виходить, їй було соромно нічого не робити в чистій хаті.
Він вирішив провідати вдень, прикинувшись, що йде на роботу. Притих у схованці з телефоном.
Близько обіду хтось відчинив двері ключем. Кіт побіг у передпокій, муркочучи й вітаючи гостя. Тоді почувся лагідний голос:
Ох, Мурчику, як же я за тобою сумував! Приніс тобі молочка й свіжу рибку Схоже, ти вже навчився ходити у лоток
Двері у кімнату відчинилися. Це був тесть. Він не очікував побачити Івана.
Ото ж твій «хатній захисник», тесте!
Тесть збентежився:
Ну, я ж подарував вам кота. Вирішив допомогти доглядати його, хоча б спочатку.
А як у тебе зявився ключ?
Взяв із твого пучка, коли ми їхали на рибалку, і зробив копію. А потім повернув його того ж дня
Минуло вже три роки, як Іван із дружиною живуть щасливо. У них є малеча. А досі ніхто так і не дізнався, хто ж був справжнім «хатнім захисником», що колись жив у їхній квартирі…