Близько четвертої години ночі пес почав гавкати за будинками. До пятої гавкіт став голоснішим. Люди прокидалися на роботу, роздратовані шумом. Пів на шосту сусіди вже виходили з хат.
Першими вийшли чоловік і жінка, мабуть, подружжя. Вони вирішили дізнатися, що спричинило такий галас. Пройшовши кілька кроків у бік гаражів, вони побачили собаку. Він безперервно гавкав, мордою повернутий до будинків. Позаду нього на землі лежав чоловік. Подружжя кинулося до пса, зрозумівши, що він намагається кликати на допомогу.
Чим ближче вони підходили, тим лютішим ставав гавкіт. Це був німецький вівчар, серйозний пес, до якого важко підступитися. Жінка запропонувала викликати швидку.
Медики приїхали швидко. Вийшовши з машини, жінка попередила їх про пса. Але коли вони наблизилися до пораненого, вівчар замовк. Підійшов до господаря і сів поруч, тихий.
Рятувальники обережно присіли, стежачи за собакою. Поранений, чоловік років 35, мав сильну кровотечу з живота. Швидко надали першу допомогу. Пес лише спостерігав.
Тим часом на безпечній відстані вже зібрався невеликий натовп. Ніхто не наважувався підійти.
Один із медиків приніс ноші. Пораненого обережно підняли, але собаку взяти не могли. Вівчар пильно дивився на них, але правила були чіткі. Швидка повільно рушила, а пес побіг за нею, то відстаючи, то наздоганяючи.
Прибувши до лікарні, машина зупинилася біля воріт. Охоронець підняв шлагбаум, але собака зупинилася перед ним.
Це пес пораненого, пояснив водій.
І що мені з ним робити? буркнув охоронець, потім голосно командував: Стоять! Тихо! Сидіть!
Вівчар вагався, але послухався. Сів перед воротами і лише дивився, як швидка зникає. Годину чекав, потім ліг біля стіни, не заважаючи руху.
Охоронці спочатку стежили за ним, але, переконавшись, що не лізтиме, лише час від часу поглядали.
Що з ним робитимемо? запитав один.
Нічого. Хоче сидіти нехай сидить.
А якщо господар довго не вийде?
Він розумний. Сам піде.
Бідолаха. Давати їсти?
Якщо даси, будеш годувати постійно.
Пес лише пильно спостерігав.
За сорок хвилин один із охоронців повернувся з новиною.
Чоловіка вже прооперували. У реанімації, але стан стабільний. Приніс йому їсти.
Поставив біля дерева миску з ковбасою і водою. Пес дивився уважно, але не рухався.
Ну ж бо, їж. Можеш пити. Охоронець намагався згадати команди.
Той піднявся, але все ще вагався. Поглянув на чоловіка, на їжу, на ворота. Знову сів.
Як знаєш.
Повільно пес підійшов до миски і почав пити воду.
Через тиждень господар вже був у палаті, йдучи на поправку. Сумував за другом, але не знав, де той.
Вони були разом ще з армії, після того як його комісували через поранення. Разом служили, разом повернулися до цивільного життя. Сподівався, що розумний пес знайде вихід.
А вівчар тим часом перебрався під дерево, все ще пильнуючи ворота. Один із охоронців став годувати його, і в нього виникла ідея.
Після зміни він зайшов до палати.
Добрий день. Ви Олексій Шевченко?
Так. Що трапилося?
Я охоронець лікарні. Ваша собака досі чекає надворі. Годуємо її, але вона не йде.
Олексій усміхнувся, заплющивши очі.
Моя, так. Лайка. Служили разом. Дуже розумна.
Ми вже помітили, усміхнувся охоронець, полегшено. Хочете щось передати?
Олексій узяв серветку, провів нею по обличчю та руках.
Візьміть оце. Віднесіть Лайці. Вона зрозуміє.
Охоронець передав серветку псу. Вона довго нюхала її, перш ніж віднести під дерево і лігти на неї.
Дні минали, а Лайка чекала. І коли Олексій нарешті вийшов із лікарні, їхня радість була безмежною. Вони пройшли через багато разом і знали чекати варто.
А вона чекала
Якось так. Варто памятати: вірність це не просто слово.