Зрада, яку неможливо забути: холодна й витончена помста
Вони прожили разом тридцять пять років. Майже півжиття. Ярослав і Оксана. Все почалося, як у старих романах танці під дощем, розмови до світанку, спільні мрії про будинок із садом. Оксана була тендітною, тихою, але з внутрішньою силою, міцнішою за сталь. Ярослав амбітний, з вогнем в очах, завжди жадібний до більшого.
Вони пройшли крізь бідність, борги, переїзди, втрати. Коли Ярослав почав бізнес із нуля, саме Оксана тягла все на собі дім, дітей, рахунки, хвороби. Коли нарешті прийшов успіх, а з ним і стабільність, Ярослав закохався. У нову секретарку, струнку, яка сміялася з його жартів і затримувала дотик до його руки на зайву мить.
Він швидко ухвалив рішення. Найняв дорогих адвокатів, щоб залишити собі будинок той, що вони будували цеглина до цеглини, де Оксана саджала троянди й вишивала подушки. Дім, який колись був їхньою спільною мрією.
Суд віддав будинок Ярославу. Оксані дали два місяці на виїзд. Але вона пішла за два дні. Без сліз, без сцен. Мовчки. Зібрала речі, замовила перевізників. І на прощання розкидала по домі шматочки вареної риби у штори, під підвіконня, у вентиляцію. Рештки прощальної вечері, яку приготувала собі сама, за порожнім столом.
Нова коханка Ярослава заїхала до “будинку мрій” через кілька днів. Їй усе здавалося ідеальним: світло, простір, камін, тераса. Але за добу в будинку зявився жахливий сморід. Ніщо не допомагало ні прибирання, ні аромати, ні ремонт.
Вонь посилювалася. Мили підлоги, міняли килими, відчиняли вікна. Купували очищувачі повітря. Даремно. Друзі перестали приходити в гості. Ніхто не міг витримати цей запах.
Ярослав намагався продати будинок. Але чутки рознеслися по місту. Покупці тікали через десять хвилин. Агенти відмовлялися співпрацювати. Будинок перетворився на прокляття.
Подружжя взяло величезну позику на нове житло. Гроші закінчилися. Раптом Оксана подзвонила:
Як справи, Ярославе?
Жахливо, зізнався він, зламаний. Будинок не продається. Ми в розпачі.
Як дивно, відповіла вона спокійно. Знаєш, я сумую за тим домом. Продаси його мені? Скажімо за 10% вартості?
Ярослав ледь не заплакав від полегшення. Погодився миттєво. Десять відсотків? Будь-що, аби позбутися кошмару.
Наступного дня Оксана приїхала з нотаріусом. Документи підписали за хвилини. Подружжя виїхало до нового будинку. Вона увійшла у порожній дім, глибоко вдихнула і посміхнулася вперше за багато років.
Але історія на цьому не закінчилася.
Подружжя забрало з собою все зі старого дому: меблі, штори, навіть карнизи! Особливо карнизи. Ярослав не залишив колишній дружині нічого. Розібрав їх власноруч. І разом із ними забрав джерело смороду.
У новому домі вонь зявилася вже зранку.
Оксана знала, що так станеться. І більше ніколи не телефонувала.
Тепер у своєму будинку вона насолоджується тишею, чистими стінами і квітучими трояндами. А Ярослав живе серед самозапрошеної проклятості. За зраду. За гординю. За те, що забув, хто був поруч, коли в нього нічого не було.