Батько покинув сім’ю заради іншої жінки, коли його доньці виповнилося чотири роки. Він вийшов із дверей після Нового Року, прошепотів “пробач” маленькій Марічці та зачинився за порогом. Мати зустріла це спокійно, наче чекала у їхньому роді жодна жінка не знала довгого щастя в шлюбі. Але через кілька тижнів, вночі, вона прийняла всі таблетки діазепаму та парацетамолу, що знайшлися вдома, і заснула назавжди.
Ранок Марічка зустріла криками, намагаючись розбудити матір. Потім з’їла швидкий сніданок із того, що знайшла в холодильнику, і знову притулилася до неї, доки сама не заснула.
Січневі дні короткі коли дівчинка прокинулась, за вікном уже сутеніло. Від холоду вона натягнула на себе ковдру, притиснулася до матері щільно, але та була холодніша за лід. Тоді Марічка зрозуміла: цей мороз іде від неї. Гарячі сльози обпікали обличчя.
У двері хтось увійшов. Дівчинка метнулась туди це була тітка Оля, молодша сестра матері.
Марічко, ти тут! Де мама? Я весь день дзвоню, чому вона не бере?
Дівчинка вчепилася в її пальто, тягнула до кімнати, беззвучно кричала. Рот розкривався, сльози й слина текли рікою, але голос не приходив.
Оля не мала дітей, тому чоловік покинув її після п’яти років шлюбу. Відтоді вона любила племінницю, як власну дитину. Коли трапилося лихо, Оля оформила опікунство і забрала дівчинку до себе. Три роки лікувань не повернули Марічці мову.
Той зимовий день почався зі свята Андрія Первозванного. Сніг, справжній, хрусткий, завалив Київ. Марічка з подругами цілий день каталась на санчатах у Мариїнському парку, ліпила сніговиків, робила “сніжних янголят”.
Годі, треба додому. У тебе вся одежа в снігу, а рукавички як льодяники. Зайдемо в магазин за молоком і гречкою, поспішала Оля.
Біля входу в супермаркет сидів рудий кіт. Він дивився на всіх із вищим знанням, немов йому нічого не треба, лише переступав лапами від холоду. Марічка підійшла, присіла поруч і дала знак тітці, щоб йшла сама.
Добре, я швидко, але не відходь!
Дівчинка гладила кота, а той вигинався, муркотів. Раптом вона притиснула його обличчям до себе гарячі сльози покапали на шерсть, а кіт став їх злизувати, чхав і знову лизав.
Фу, що ти робиш? Він же бродячий, брудний!
Оля схопила її за руку, потягнула до машини. Марічка виривалася, але тітка посадила її на заднє сидіння.
Кіт підійшов до авто, дивився на дівчинку і нявчав.
Він же мій тепер… Ми ж залишаємо його, прошепотіла Марічка, сльози котились по склу.
Ти щойно… заговорила? Повтори! голос Олі тремтів.
Ми не можемо його покинути! Він помре без мене! вигукнула дівчинка прямо їй у вічі.
Жінка вискочила, підхопила кота і сіла поруч із племінницею. Переляканий рудий вчепився кігтями в її пальто, але, побачивши Марічку, стрибнув їй на коліна й завмер.
Якби ти сказала раніше я б давно знайшла тобі кота, усміхнулась Оля, і в її очах блиснула надія.