Коли о сьомій ранку задзвонив телефон, я вже здогадувався це Тарас. Лише він міг турбувати в таку рань із тоном людини, яка впевнена, що нормальний день починається о пятій.
Так? буркнув я, ледь відкривши очі.
Богдане, вибач, що розбудив, але мені дуже потрібна твоя допомога.
Я сів на ліжку. У нього «дуже потрібна допомога» завжди означала або халепу, або щось неймовірне.
Кажи вже, не тяни.
Мені треба їхати у відрядження до Польщі. На два тижні. А Маряна на шостому місяці, лікар казав їй більше лежати
І ти хочеш, щоб я приглядав за твоєю вагітною дружиною? перебив я.
На тому кінці дроту мовчанка.
Просто підтримай її, щоб добре харчувалася, сходив би до лікаря, менше нервувала
Ти взагалі уявляєш, як це звучить, Тарасе?
Уявляю, зітхнув він. Але я тільки тобі довіряю. І Маряна тебе дуже любить. Каже, що ти як брат, якого в неї ніколи не було.
Чудово, подумав я. Брат, який колись був її чоловіком і досі не впевнений, що повністю про все забув.
Я поклав слухавку, але за півгодини вже стояв біля їхніх дверей. Маряна відчинила у домашній блузі, з розкуйовдженим волоссям, з круглим, ніжним животиком.
Богдане! Я не хотіла тебе турбувати, це Тарас сам надумав, соромливо посміхнулася вона.
Та все гаразд, я не злий. Де твій мандрівник?
У шафі, шукає пару шкарпеток. Синіх. Як завжди, марно.
О, ці пошуки я знав дуже добре.
Ти справді прийшов? визирнув Тарас.
Прийшов, але в мене умови.
Він насторожився:
Які?
Не дзвони кожні пять хвилин. Після повернення вечеря в «Шинку». І купи Маряні львівські цукерки, бо вона про них усе мріє.
Звідки ти знаєш? здивувалася вона.
По очах видно, усміхнувся я. Вагітні жінки завжди такі.
Коли він нарешті поїхав, ми залишилися удвох колишній чоловік і теперішній, обидва трохи ніякові.
Дивно, так? сказала Маряна, наливаючи мені каву.
Дуже. Але я вже звик до дивних речей.
Ми почали проводити час разом. Я приходив зранку, варив кашу, допомагав по хазяйству. Дивилися серіали, сміялися, розмовляли про все.
Скажи чесно, ти ще його кохаєш? якось тихо запитала вона.
Я міг збрехати. Але не перед нею.
Так. Але вже не так, як раніше. Це як любов до спогаду. Боляче, але не важко.
Вона кивнула.
Я боялася, що ти мене ненавидиш.
Пробував, усміхнувся я. Але ти надто добра для ненависті.
Наступного дня ми пішли до лікаря. Коли на екрані зявилося маленьке серце, Маряна стиснула мою руку.
Бачиш? Ось воно.
І я справді побачив крихітне життя, народжене з минулого, яке я колись ділив із цим чоловіком. Було боляче але й спокійно.
Гарненьке, сказав я щиро.
Думаєш, Тарас заплаче, коли побачить знімок?
Без сумніву. Він і на щасливих кінцівках ревів.
Ми сміялися. Ми плакали. Ми стали друзями.
Одного вечора, коли ми готували вечерю, Маряна запитала:
Чому ви розійшлися насправді?
Я відклав ложку.
Ми були різні. Я порядок, він безлад. Я тиша, він буря. Любили, але не вміли жити разом.
А зі мною?
З тобою він знайшов рівновагу. Ти його заспокоюєш. Я лише розпалював вогонь.
Вона усміхнулася крізь сльози.
Ти неймовірний, Богдане.
Ні, я просто навчився відпускати.
Коли Тарас повернувся, Маряна ледь втрималася, щоб не кинутися йому на шию. Він розсипався в подяках.
Богдане, ти справжній друг.
Так, друг, який чекає вечері в ресторані, нагадав я.
Вони сміялися, а я дивився на них і раптом відчув так, я все ще люблю цю людину. Але тепер це любов без вимог. Любов, яка вміє радіти чужому щастю.
Ця дитина матиме найкращого хрещеного у світі, сказав Тарас, дивлячись на знімок УЗД.
Хрещеного? перепитала Маряна.
Ну звісно, усміхнувся я. Після двох тижнів офіційно вважаю себе частиною цієї дивної, але щасливої родини.
Ти впевнений, що хочеш бути в цьому гармидарі? пожартував він.
Пізно відмовлятися, відповів я. Хтось має стежити, щоб ви не назвали дитину Яремою.
А що не так із Яремою?! обурилася Маряна.
Ми всі троє реготали.
Так я став «хрещеним» для дитини свого колишнього друга та його чудової дружини. І знаєте що? Я більше не почувався самотнім.
Моя історія, можливо, схожа на сюжет дивного серіалу, але в ній було все сміх, біль, ніжність і прощення.
І коли через кілька місяців Маряна подзвонила мені й сказала:
Богдане, ми хочемо, щоб ти став хрещеним нашого си