Андрій довго тримав у думках слова старого Івана. «Тобі потрібна жінка в хаті.» Так, він знав, що дід мав рацію. Вечорами, коли повертався до порожньої хати, тиша давила його. Холодні стіни та запах одягу, що залишився від Софії, нагадували про втрату більше, ніж сам цвинтар.
Через кілька місяців сусіди почали робити непомітні натяки. «Андрію, на базарі оселилася молода вдова, може знайома тобі» «У церкву ходить гарна дівчина, якщо хочеш, поговорю» Але ніщо не доторкалося до його серця. Аж поки одного дня Іван не взяв його за руку і не привів у дім далекої родички Ганни.
Ганна не була вродливою за мірками села. У неї було кругле обличчя, завеликий ніс і тьмяні очі, а ходила вона тяжко. Жінки шепотіли: «Бідний Андрій, після Софії і на кого він потрапив.» Так і залишилося за нею жорстоке прізвисько «негарна дружина».
Але те, чого люди не бачили, була її лагідність. Ганна терпляче готувала, носила воду з криниці без нарікань, і, найголовніше, вміла слухати. Андрій, який місяцями не мав кому розказати про свій біль, знайшов у ній незвичайний спокій.
Їхнє весілля було простим, без розкошів. Двоє свідків, священик і кілька свічок. Андрій не відчув полумя пристрасті, але відчув щось інше опору. А після років бурі опора цінується вище за будь-яку красу.
Спочатку люди дивилися на нього зі співчуттям. «Одружився, щоб не бути самотнім.» «Не пощастило йому з жінками.» Але згодом плітки стихли. Хата Андрія, яка колись гула порожнечею, тепер пахла свіжим хлібом і сушеними травами. У довгі зимові вечори Ганна тихо читала йому уривки зі старих книжок, що залишилися від Софії, а Андрій закривав очі й розумів, що біль уже не такий гострий.
Одного разу старий Іван зайшов до них. Зупинився на порозі, дивлячись, як Ганна шиє біля вікна, а Андрій носить дрова для печі. Посміхнувся під сивими вусами і прошепотів:
Гарна чи негарна неважливо. Важливо, що ви знайшли одне одного.
Андрій повернувся до нього і вперше після похорону справді усміхнувся. Може, село й називатиме Ганну «негарною дружиною», але для нього вона була несподіваним даром життя доказом того, що справжня краса не в обличчі, а в спокої, який вона дарує душі.
І в цьому спокої Андрій відчув, що нарешті знову живе.
*Справжнє щастя не в досконалості, а в тих, хто робить твоє життя теплішим.*