Щоденник
Я була для сімї сина безкоштовною нянькою та кухарем, поки вони не побачили мене в аеропорту з квитком у один бік.
Ніно, привіт! Ти не зайнята? голос невістки, Оленки, дзвенів у трубці нарочитою веселістю.
Я мовчки перемішувала вже холодний борщ. Ні, не зайнята. Я ніколи не буваю зайнятою, коли їм щось потрібно.
Слухаю, Оленько.
У нас новина просто сенсація! Ми з Іваном взяли квитки на дві неділі до Єгипту! Все включено, уявляєш? Так несподівано випало!
Я уявила. Піски, сонце, Іван і Оленка. А десь поза увагою їхній шестирічний син Ярик. Мій онук.
Вітаю. Щиро за вас рада, слова вийшли рівними, як заучений текст.
А ось що! Ти ж Ярика до себе забереш, так? Йому зараз у садочок не можна там вітрянка. І ще у нього тренування з гімнастики, пропускати не варто. І до логопеда в четвер, я тобі розклад надішлю.
Вона говорила швидко, наче боялася, що я встигну відмовити. Хоча ніколи не відмовляла.
Оленько, я планувала на село вирватися, поки теплі дні почала я, навіть собі не вірячи.
На село? у її голосі пролунав щирий подив, ніби я збиралася на Місяць. Тату, яке село? Тут дитина потребує уваги! Ми ж не на розваги їдемо, а здоровя підтримувати! Море, вітаміни!
Я глянула у вікно на сірий подвіря. Моє море. Мої вітаміни.
І ще, без зупинки додала вона, у середу привезуть корм для кішки, преміум-класу, вісім кілограмів. Курєр буде з одинадцятої до четвертої, тож вдома будь, гаразд? І квіти поливай, особливо фіалки. Вони примхливі.
Вона перелічувала мої обовязки, ніби йшлося про щось само собою зрозуміле. Я була не людиною, а функцією.
Добре, Оленько.
От і розумниця! Я знала, що на тебе можна покластися! щебетала вона, ніби робила мені послугу. Все, цілую, біжу валізу збирати!
Поклавши трубку, я глянула на календар. Там червоним була обведена субота зустріч із подругами, яких я не бачила рік.
Я взяла серветку й стерла цю позначку. Ніби викреслила ще один шматок власного життя.
Не було ні злості, ні образу. Лише пустота й одне запитання: коли вони помітять, що я не функція, а людина?
Мабуть, лише тоді, коли побачать мене в аеропорту з квитком у один бік.
***
Ярика привезли наступного дня. Іван заніс у хату величезну валізу, спортивну сумку і три пакети з іграшками. Він уникав мого погляду.
Мам, ми поспішаємо, шарпнув він, ставлячи валізу посеред коридору.
Оленка увірвалася слідом у легкій сукні й із соломяним капелюхом. Окинула мою скромну оселю оком ревізора.
Ніно, тільки не давай Ярикові занадто багато мультиків, краще почитай. І солодке обмеж, а то він потім скаче. Ось список, сунула мені папір, складений у чотири рази.
Оленько, я знаю, що він любить, тихо сказала я.
Знати одне, а режим інше, відрізала вона. Ну все, Ярику, будь чемний! Тато привезе тобі велосипед!
Вони пішли, залишивши після себе шлейф парфумів і відчуття холодку.
Ярик розплакався. Перші три дні були пеклом. Гімнастика на одному кінці Києва, логопед на іншому. Нічні капризи й безкінечне «хочу до мами». Я ледве трималася.
На четвертий день я подзвонила синові.
Мам? Щось із Яриком? голос напружений.
З ним усе гаразд. Іване, мені важко. Може, наймете няню на кілька годин? Я заплачу половину.
Тиша. Потім зітхання.
Мам, ну годі. Ми щойно приїхали. Оленка й так нервова була. Яка няня? Ти ж бабуся.
Радість не означає нескінченні сили.
Звикнеш. Не псуй нам відпочинок. Оленка кличе.
Він поклав трубку. Щось у мені застигло. Я не мати, яка страждає. Я ресурс. Безкоштовний.
У середу привізли корм. Хлопець-курєр кинув важкий мішок біля дверей і пішов. Я ледве затягнула його в хату. Сіла на підлогу й засміялася.
Ввечері подзвонила Оленка.
Ніно, фіалки полила? Тільки відстояною водою!
Вона не спитала про онука. Не спитала про мене. Лише про квіти.
Тієї ночі я не спала. Дістала стару ощадну книжку й паспорт. Думка, що спалахнула раніше, тепер набувала форм.
***
На десятий день зателефонував Іван.
Мам, ми продовжуємо відпустку. Але грошей не вистачає
Той самий солодкий голос.
Оленка згадала у тебе ж є мамині сережки із топазами. Віднеси в ломбард? Ми викупимо!
Це спогади, Іване.
Та це ж просто річ! пролунав голос Оленки здалеку.
Просто річ.
Щось у мені остаточно замерзло.
Гаразд. Скільки вам треба?
Сорок тисяч. Ти ж найкраща!
Звісно. Відпочивайте.
Я поклала трубку. Зазирнула у кімнату Ярик спав, кумедно посмоктуючи губами.
Я не могла його кинути. Але й так більше