У тихому селі на Вінниччині, де поля міняють колір від золота до смарагду, жив дід Павло сімдесятирічний господар, що мав і багатство, і сум у своїх зморшках. Хоч вік уже давався взнаки, він був одним із найзаможніших селян у окрузі. Землі його простягалися аж до лісу, корови паслися тучні, а імя викликало повагу або принаймні поговір серед сусідів.
Але гроші, як казали на селі, не заповнюють усіх дір у душі. Десять років тому Павло поховав свою першу дружину, Олену жінку міцну, яка народила йому трьох доньок. Тепер дочки були заміжні, розїхалися по своїх оселях, зайняті власними родинами. Відвідували батька часто, але він відчував порожнечу. Бо хоч скільки мав сина, щоб продовжити рід, у нього не було. І ця думка гризла його, перетворившись на навязливу ідею.
Хоч волосся посивіло, а спина згорбилася від часу, Павло вірив, що доля ще має йому виплатити хлопця спадкоємця, який успадкує його землі, худобу та прізвище. Саме ця мрія підштовхнула його до рішення, яке всіх шокувало: він знову одружується.
**Вибір Соломії**
Його вибір впав на Соломію двадцятирічну дівчину з бідної родини з того ж села. Життя не пестило її сімю: борги наростали, як бурян, а молодший брат хворів і потребував ліків, яких вони не могли дозволити.
Соломія була гарненькою обличчя свіже, наче ранкова роса, коса густа, очі ясні, але затемнені турботами. Батьки, загнані в кут кредиторами, погодилися на пропозицію Павла. За чималу суму грошей вони віддали йому дочку.
Дівчина не протестувала голосно. Вона проковтнула сльози, розуміючи, що її жертва єдиний спосіб врятувати брата. Напередодні весілля вона сиділа з матірю при тьмяному світлі лампи й прошептала:
“Лиш би він мене не бив Я справлюся.”
Мати, витираючи сльози, лише кивнула, не знайшовши слів для втіхи.
**Весілля**
Весілля було скромним за розмахом, але гучним за наслідками. Павло хотів, щоб усе село побачило, що він ще «молодий бугай», що може собі дозволити наречену у віці онуки. Музики грали жваві мелодії, сусіди заповнили церкву, а потім і двір, пошепки обговорюючи пару.
“Бідна дитина”, жалілися жінки.
“Дивіться на нього, на такому віці сміх та й годі”, кепкували інші.
Але Павло ігнорував їх. Він пишався, коли йшов поруч із Соломією. Для нього це була не просто шлюбна церемонія це був доказ того, що він ще спроможний, що доля не забрала його мрію про сина.
Соломія ж посміхалася, коли очікувалося, дякувала гостям і прикидалася щасливою. Але всередині вона стискала кулаки від страху.
**Той вечір**
Тієї ночі в хаті Павла пахло варениками та горілкою, що лишилася від бенкету. Гості розійшлися, і тиша огорнула глиняні стіни.
Павло, у своїй найкращій вишиванці, випив чарку «женьшеневої» настоянки чудодійного зілля, яке, на його думку, мало повернути йому молодість. Він подивився на Соломію з надією, очі блищали від бажання. Взявши її за руку, прошепотів:
“Сьогодні починаємо нове життя, моя королево.”
Дівчина натягнуто посміхнулася, серце билося так, ніби хотіло вистрибнути з грудей. Вона пішла за ним у спальню, де стояло широке ліжко. Свічки миготіли, кидаючи тіні на стіни.
Але перш ніж ніч завершилася, трапилася лиха пригода. Обличчя Павла раптом перекривилося, подих став нерівним. Він схопився за груди, захитався і з гучним стукотом впав на ліжко.
“Діду Павле! Що з вами?” скрикнула Соломія, голос дрижав.
Вона кинулася до нього, трусила, але тіло вже закостеніло. Він прохрипів останнє слово і затих. Запах горілки повис у повітрі, наче насмішка над його марними спробами обманути час.
**Наслідки**
Соломія закричала по допомогу. Сусіди, які ще не спали, збіглися до хати. Три дочки Павла, вже в чорному, увірвалися в кімнату й побачили дівчину, що ридала біля тіла їхнього батька.
Почався галас крики, плач, метушня. Хтось побіг по лікаря, але той, оглянувши Павла, лише похитав головою.
“Інфаркт. Серце не витримало навантаження.”
Так і зникла мрія, яка змусила Павла одружитися вдруге.
**Сільські плітки**
Новина розлетілася швидше за пожежу. До ранку все село знало. Люди збиралися купками, шепотіли хто з жалем, хто зі злобою.
“Навіть сина не встиг їй зробити”, говорили одні.
“Доля покарала”, додавали інші.
“Бідна дівчина і вже вдова, навіть не встигла стати дружиною.”
Плітки боліли, як ножі, але Соломія мовчала. Вона дивилася в нікуди, сльози висохли, серце закамяніло. Вона згадувала свої слова матері “Я справлюся” і відчувала, що вони