Чоловік у костюмі зупинився біля прилавка. Його холодний, але впевнений погляд піймав галасливого хлопця. Навколо люди затамували подих. Ніхто не наважувався втрутитися раніше, але його поява змінила атмосферу.
Годі, сказав він спокійно, але рішуче. Постав відро.
Хуліган на мить здивувався, а потім реготав:
А ти хто такий, пане у краватці? Прийшов купити яєць? Чи може грати героя?
Чоловік навіть не кліпнув оком. Замість відповіді він дістав із внутрішньої кишені піджака шкіряний гаманець. Повільно відкрив його, вийняв кілька купюр і поклав на стіл перед старезною жінкою, яка витирала сльози кінцем хустки.
Мамо, промовив він із повагою, я куплю в вас усі яйця, навіть розбиті. Ваша праця не повинна бути наругана.
Натовп загув. Хтось кивав, хтось хитав головою від усього побаченого.
Але хулігана це не вразило.
Ха! Думаєш, якщо гроші маєш, то тут головний? Це я вирішую, що в цьому ринку відбувається!
Він наблизився із загрозою, але чоловік у костюмі зробив крок уперед і, не підвищуючи голосу, сказав:
Ще один рух і пожалкуєш.
У його очах була впевненість, яка роззброювала. Хлопець вагався, але потім, щоб не втратити «авторитет» перед натовпом, знову підняв руку, щоб перекинути відро.
У мить чоловік схопив його за запястя і стиснув. Не жорстоко, але достатньо, щоб зупинити.
Я сказав, залиш усе як є, повторив він.
Ай! скрикнув хлопець. Відпусти, божевільний!
Натовп загув ще голосніше. Дехто навіть почав аплодувати, радіючи, що нарешті хтось поставив на місце того, хто довго лютував тут.
Чоловік відпустив його і тихим, але твердим голосом додав:
Іди. І більше не чіпай цю жінку чи когось іншого тут.
Хлопець, почервонілий від сорому та злості, озирнувся. Люди вже не дивилися байдуже тепер їхні погляди були сповнені зневаги й задоволення, що його принизили. Відчуваючи себе покинутим, він пробурмотів кілька лайливих слів і пішов між рядами.
Ринок зітхнув з полегшенням.
Стара жінка, все ще тремтячи, підійшла до незнайомця.
Сину Не знаю, хто ти, але Господь послав тебе до мене сьогодні. У мене немає сили, немає голосу, а люди боялися
Очі їй знову заповнилися сльозами, але тепер то були сльози подяки.
Чоловік мяко поклав руку їй на плече.
Не плачте, мамо. Люди повинні вчитися поважати працю і страждання простих. Я зроблю більше, ніж просто куплю яйця.
Він обернувся до натовпу:
Добрі люди, ми не можемо мовчати, коли бачимо несправедливість! Сьогодні вона, а завтра будь-хто з нас. Якщо ми разом, жоден хуліган не буде тут панувати.
Люди почали аплодувати. Дехто підходив до старої, даючи їй кілька гривень, хліб, фрукти. Інші тиснули їй руку й казали добрі слова.
Чоловік заплатив за всі яйця, навіть за розбиті, і дав їй значно більше, ніж вони коштували.
Візьміть, мамо. На ліки, на їжу. І не плачте більше.
Стара хотіла впасти йому в ноги, але він підтримав її і сказав:
Не мені дякуйте, а Господу. Я лише зробив те, що мав.
Потім дістав візитку й передав їй.
Якщо хтось вас образить телефонуйте за цим номером. Я подбаю, щоб вас захистили.
Натовп поступово розходився, але всі продовжували обговорювати «чоловіка в костюмі», який приборкав хулігана. Історія передавалася з вуст у вуста, і для багатьох це був перший раз, коли вони відчули можна сказати «ні» злу.
Стара пішла додому маленькими кроками, але на душі їй було легше. Під пахвою вона несла мішок із дарунками від людей, а в серці безмежну вдячність. Чоловік, хворий, чекав її вдома, і тепер вона могла принести йому не лише хліб і ліки, а й вістку про те, що у світі ще є доброта і справедливість.
Того вечора, у їхній скромній хатині на околиці села, стара розповіла все чоловікові. Його втомлені очі засяяли:
Бачиш, жінко, Бог не залишає нас. У важку хвилину посилає добрих людей.
І вперше за багато місяців у їхньому домі знову зявилася надія.
А хто був той чоловік у костюмі ніхто точно не знав. Хтось казав, що адвокат, хтось що бізнесмен із Київ