– А ну, швидше на кухню! – гримнув чоловік – але я йому не дала спуску!

Іди на кухню! почула я від чоловіка і не витримала.

Марія дивилася на екран телефону. Тарас писав уже четвертий раз за півгодини: «Дурна, візьми слухавку».

Вона сиділа за кермом учбової машини інструктор пояснював, як ставити авто паралельно до бордюру. Телефон знову завібрував.

Можна відповісти? Чоловік хвилюється.

Звичайно.

Тарасе, я за кермом

Чому не береш? Я ж дзвоню!

Не можна говорити під час

Ага, зрозуміло. Права важливіші за чоловіка. Коли додому?

За годину приїду.

А вечерю хто готуватиме? Чи мені самому?

Інструктор відвернувся, імітуючи, що не чує.

Зараз приїду, приготую.

Ось і добре. А то я вже подумав, що дружина стала бізнес-леді.

Вдома Тарас гортав стрічку в телефоні, розвалившись на дивані. Вже три місяці, як він залишився без роботи, казав, що тимчасово, але справи не рухалися.

Ну що, як твоя автошкола? Важко вчишся?

У його голосі почулася знайома іронія.

Нормально. Сьогодні вчилися паркуватися.

О, серйозно. Ціла наука, так?

Марія пройшла на кухню. У мийці стояв брудний посуд його сніданок.

Тарасе, може, нарешті розберемо коробки? Вже лютий, а ми так і живемо, наче вчора заїхали.

Він відірвався від екрана.

А що там розбирати? Сама впораєшся.

Можна ж разом. І прибрати заодно

Тарас підвівся і підійшов ближче. У його очах блиснуло щось холодне.

Іди на кухню!

Сказав він тихо, але так чітко, що аж мурашки пробігли. Не закричав. Саме сказав і ця тиша була страшнішою за будь-який крик.

Марія завмерла.

Що ти сказав?

Ти чула! Іди готуй вечерю!

Ми ж говорили про коробки

Про що? Ти просто нудно нарікала. Я сказав розбирай сама.

Щось всередині неї обірвалося. Не від образу від усвідомлення. Вона згадала новорічну вечірку в його друзів, де він був душею компанії.

Жартував із усіма жінками, допомагав господині. А в машині потім спитав:

Чого мовчала весь вечір? Ніяково було?

Я не піду на кухню!

Він підняв брови.

Що?

Не піду!

Маріє, не заводи мене. Ми ж нормально спілкувалися.

Нормально? Коли востаннє ти зі мною нормально розмовляв?

Тарас поклав телефон.

Які претензії? Я жартував.

Жартував? «Дурна, візьми слухавку» це теж жарт?

А що, не можна так написати дружині?

Можна. Але не «дурна».

Боже, та яка різниця! Ти ж знаєш, що я не зі зла.

Знаю. Тому й мовчала.

Марія сіла на ліжко.

Знаєш, що сьогодні мені інструктор сказав? «У вас міцні руки». Уявляєш? Міцні. А вдома я боюся попросити допомогти з коробками.

Боїшся?

Тарас засміявся.

Та годі тобі!

Боюся. Бо знаю ти знайдеш спосіб показати, яка я нікчемна.

Дурниці! Це ти все вигадуєш.

Вигадую? А памятаєш, як при гостях казав, що я «в автошколі бавлюся»?

Та це ж було смішно!

Тобі. А мені соромно.

Тарас сів поруч.

Слухай, якщо тобі не подобається, як я

Оцініть статтю
Соняшник
– А ну, швидше на кухню! – гримнув чоловік – але я йому не дала спуску!