Іди на кухню! почула я від чоловіка і не витримала.
Оля дивилася на екран телефону. Тарас написав уже четвертий раз за півгодини: «Дурна, візьми трубку».
Вона сиділа за кермом навчальної машини інструктор пояснював, як паркуватися. Телефон знову завібрував.
Можна відповісти? Чоловік хвилюється.
Звичайно.
Тарасе, я за кермом
Чому не береш? Я ж дзвоню!
Не можна розмовляти під час
Ага, зрозуміло. Права важливіші за чоловіка. Коли повернешся?
За годину буду.
А вечерю хто готуватиме? Чи я сам?
Інструктор відвернувся, імітуючи, що не чує.
Зараз приїду, приготую.
От і добре. А то вже думав, що моя дружина тепер бізнес-леді.
Вдома Тарас гортав телефон на дивані. Три місяці, як він залишився без роботи, казав, що тимчасово, але пошуки затягувалися.
Ну що, як твоя автошкола? Важка наука?
У його голосі почулася знайома насмішка.
Нормально. Паркування сьогодні вчили.
О, як серйозно. Ціла наука, так?
Оля пройшла на кухню. У мийці стояв брудний посуд його сніданок.
Тарасе, може, розберемо нарешті коробки? Уже лютий, а ми наче вчора заїхали.
Він підвів голову від екрана.
А що там розбирати? Сама впораєшся.
Можна ж разом. І прибрати заодно
Тарас підвівся і підійшов ближче. У його очах блиснуло щось холодне.
Іди на кухню!
Сказав він тихо, але дуже чітко. Не накричав. Просто сказав і ця тиша була страшнішою за будь-який крик.
Оля завмерла.
Що ти сказав?
Ти чула! Іди готуй вечерю!
Ми ж про коробки говорили
Про що? Ти нуділа. Я сказав сама впораєш.
Щось обірвалося всередині. Не від образу від усвідомлення. Вона згадала новорічний вечір у його друзів, де він був душею компанії. Жартував, кокету