Не подобає тобі моя мати іди геть! заявив чоловік, не очікуючи, що дружина так і вчинить.
Вечір добігав кінця, і в квартирі, де жили Оксана, її чоловік Тарас і свекруха Надія Степанівна, зазвичай було тихо. Але сьогодні не задалося з самого ранку. Дворічний Ярик капризючив, Надія Степанівна постійно знаходила привід для незадоволення, а Оксана відчувала себе виснаженою. Вона старалася, як могла: готувала улюблені страви свекрухи, прибирала, доглядала за Яриком. Та вдоволити Надію Степанівну було неможливо.
Оксано, ти знову не так складаєш рушники, бурчала свекруха, проходячи повз ванну. Скільки можна повторювати: кутком до себе, а не від себе!
Або:
Дитину не так вдягла, Оксано! На дворі прохолодно, а ти його в легку кофточку! Він же застудиться!
Оксана щоразу зітхала. Не сварилася, терпіла, сподівалася, що з часом усе налагодиться, що Надія Степанівна звикне до неї, до Ярика, до їхнього спільного життя. Тарас, коли ставало зовсім нестерпно, зазвичай мовчав. Якщо Оксана намагалася пожалітися, він байдуже відповідав:
Ну, ти просто не звертай уваги, Оксано. Мати стара, нерви.
Оксана готувала сюрприз на їхню річницю весілля. Замовила невеликий торт, купила Тарасові новий шкіряний ремінь, про який він давно мріяв. Хотіла влаштувати затишний вечір, тільки для них трьох з Яриком, звісно.
У день свята, коли вечеря була майже готова, а Ярик, на щастя, заснув, Надія Степанівна влаштувала чергову сцену. Цього разу через те, що Оксана, на її думку, «пересолила борщ». Хоч борщ був зовсім звичайним.
Це ж не їсти! кричала свекруха, стукаючи ложкою по столу. Ти що, нас отруїти вирішила? Оксано, ти взагалі не вмієш готувати!
Оксана стояла біля плити, стискаючи в руці половник. Річниця, торт, сюрприз усе летіло к чортам. Вона обернулася до Тараса, який сидів за столом, опустивши очі. Чекала, що він нарешті щось скаже, захистить її, припинить цей абсурд. Але він мовчав.
Тарасе, тихо промовила Оксана. Ти що-небудь скажеш?
Він підвівся, повільно вийшов у коридор. Оксана пішла за ним.
Мати права, сказав Тарас, не дивлячись на неї. Ти завжди щось робиш не так.
На очах у Оксани навернулися сльози. Це була остання крапля. Вона дивилася на чоловіка, а він кудись у стіну.
Ти взагалі розумієш, що кажеш? її голос задрижав. У нас сьогодні річниця! Я я готувала, старалася! А твоя мати
Тарас різко обернувся до неї. В його очах не було злості тільки втома і якась байдужість.
Не подобає тобі моя мати іди геть.
Ці слова пролунали так буденно, так звичайно, що Оксана навіть не відразу зрозуміла їхню вагу. Він сказав це, ніби давав пораду, а не виносив вирок. Потім відвернувся і пішов у кімнату. Вечеря була зіпсована. Свято було зіпсоване. Усе було зіпсоване.
Оксана сиділа на ліжку в їхній спальні, обіймаючи сплячого Ярика. Сльози висохли, залишивши на обличчі солоні смужки. Вона була у шоці. Він сказав: «Іди геть». Невже він серйозно? Це ж їхній дім. Їхня сімя. Невже він так легко готовий відмовитися від неї, від сина? Валізу вона не збирала. Просто не вірила, що це все насправді. Здавалося, це якийсь страшний сон, який закінчиться зранку.
Минув день. Потім ще один. Тарас не вибачався. Він поводився холодно, відсторонено. Приходив з роботи, їв мовчки, потім йшов до своєї кімнати або сідав за компютер. Майже не розмовляв. З Яриком грав формально, без колишнього запалу.
Коли Оксана спробувала заговорити з ним, він відмахнувся.
Мати дуже образилася. Каже, ти її принизила.
Я її принизила? Оксана не вірила своїм вухам. Вона на мене накричала через борщ!
Неважливо, відрізав Тарас. Усе залежить від тебе. Зроби перший крок. Вибачся. Тоді, може, вона пробачить.
У його словах не було примирення. Лише ультиматум. І Оксана почала розуміти. Це не її дім. Тут вона тимчасова. Її терплять, поки вона зручна, поки виконує всі функції. А як тільки перестає бути ідеальною її можна просто викинути, як непотрібну річ. Страх, який вона відчувала першого дня, змінився глухим, тяжким усвідомленням. Це не сімя. Це гра в односторонню відданість. Вона має бути відданою Тарасові, його матері, їхнім примхам. А вони їй нічого не винні.
Вона подивилася на сплячого сина. Йому тут не місце. Їй тут не місце. Цей дім, ця атмосфера вони її нищили. Повільно, але впевнено. А Тарас, її чоловік, просто дивився, як це відбувається. І, як виявилося, сам ж підштовхував її до краю.