Таксі зупинилося біля брами кладовища. Юнак, що вийшов, підійшов до жінки, яка торгувала квітами:
Дайте мені дванадцять тюльпанів, будь ласка!
Розрахувався, схилив голову й пішов між могилами.
Рік тому Олег вважав себе найщасливішою людиною адже в нього було кохання. Але все розсипалось у мить, коли його наречена Соломія не повернулась з дороги.
Тільки через місяць він почати приходити до тями друзі з роботи не дали зникнути в темряві.
Біля памятника сиділа її мати.
Добрий день, тітко Наталіє! промовив він.
Олежечко! Жінка кинулася до нього, втулила обличчя у його груди й заридала.
А він дивився на камінь, з якого сміялась Соломія.
Трохи заспокоившись, жінка допомогла розкласти квіти. Постояли мовчки, потім вона спитала:
Одружений ще?
Ні… Не можу забути вашу доньку. Ніби вона кличе мене…
Жінка кивнула, опустила голову. Те, що сталося рік тому, вона памятала, як уві сні: лікарня… донька на столі… двоє людей, що стояли перед нею на колінах…
Наталія обернулася до нього, хотіла щось сказати, але побачила його погляд і змовкла.
Олег закінчив академію МВС і вже два роки служив, нещодавно став старшим лейтенантом. Жив із батьками.
Трагедія зруйнувала спокій сімї. Син не міг оговтатись. Весь вільний час сидів у кімнаті. І цієї суботи повернувся додому похмурий.
Олеже, сідай вечеряти? вийшла мати.
Він кивнув, пішов умитися, сів за стіл. Мати одразу почала:
Ми з батьком сьогодні на кладовищі були… і замовкла, побачивши його погляд.
Я теж до Соломії ходив.
Сину, рік уже минув… Її не повернеш.
Не можу, мамо. Вона ніби кличе мене…
Мати злякалася:
Що ти кажеш?
Нічого. Знаю, що ви з татом чекаєте, але поки що не варто.
Доїв, пішов у кімнату.
Оперативна робота нерідко ночами. Олег ліг і не помітив, як заснув.
Йому снилася вона. Такі сни були часто, але сьогодні інакше. Ніби вона в біді, кличе на допомогу.
Прокинувся, рвонувся до дверей.
Сину, що таке?
Піду пройдуся.
Вийшов, і ноги самі понесли.
У парку побачив трьох пяних, які оточили дівчину. Вона дивилася на них з жахом.
Що тут коїться? підійшов Олег.
У її очах мольба.
Тобі чого? один кинувся на нього, але миттєво опинився на землі.
Забирайте друга й ідіть! голос Олега був холодним.
Ті зрозуміли, що краще слухатись, підхопили товариша й зникли.
Дівчина стояла, схопившись за груди, тремтячими руками дістала таблетку, поклала під язик. Сльози котились по обличчю.
Все, заспокойся… обійняв її Олег.
Дякую… прошепотіла вона.
Проведу тебе додому.
Дорогою вона заспокоїлась, і він запитав:
Як тебе звати?
Маряна.
Мене Олег. Розкажи, що сталося?
Я гуляю парком за призначенням лікарів. А ті… вона зітхнула.
З серцем проблеми?
З дитинства. Рік тому воно майже зупинилося… Мені зробили операцію. Лікарі казали, що все буде добре.
Олег ішов, слухав її, і на серці стало легко, ніби поряд з ним Соломія.
Підійшли до новобудови:
Я тут живу, сказала дівчина, дивлячись на нього сумними очима.
Радий, що ми зустрілись…
Олеже, заходь до нас. Познайомлю з мамою.
Точно можна? він не приховував радості.
Так!
Квартира була затишною, з гарними меблями. Жінка, яка вийшла, здивовано подивилася на доньку й незнайомця.
Мамо, це Олег. Він мене врятував.
Ганна Петрівна, посміхнулася жінка. Заходьте, розкажете.
Накрили на стіл, Маряна розповідала. Коли скінчила, мати похитала головою:
Більше не ходи туди сама. Потім подивилася на Олега. А ти як там опинився?
Серце привело, усміхнувся він.
А де працюєш?
У поліції.
Тепер зрозуміло, задумалася вона. Не одружений?
Ні… його голос став тихим. Була дівчина. Загинула рік тому.
Ганна Петрівна збентежилась:
Вибач…
Допивали чай мовчки. Потім Олег підвівся:
Дякую. Мабуть, піду. Поглянув на Маряну. Давай обміняємось номерами. Якщо щось дзвони.
Тієї ночі він не міг заснути.
Що зі мною? Коли йшов з нею, чув, як бється серце… Соломії.
Він заплющив очі, але замість обличчя коханої бачив Маряну. Заснув під ранок.
Прокинувся, умився, взяв телефон і набрав номер.
Так? почув здивований голос.
Привіт, Маряно. Що робиш?
Іду в магазин.
Зачекай, я з тобою.
Перед будинком вона стояла, не наважуючись підійти ближче.
Доброго дня! усміхнувся він.
Вийш