**ЩОДЕННИК: ЯК БАБУСЯ ГАЛИНА ЗНАЙШЛА ДОНЬКУ**
Тихого села вечір обгорявав мякою сутінковою пеленою, коли Галина Олексіївна, яку всі на селі кликали просто баба Галяна, вийшла зі свого старенького будиночка й, підійшовши до сусіднього тину, тричі постукала кістлями пальців у віконне шибку. Вони відгукнулися глухим, але знайомим звуком. За мить у вікні показалося здивоване, зморшками вирізане обличчя сусідки Марії Іванівни. Вона широко розчинила старі, скрипучі двері й зявилася на ґанку, поправляючи непокірну пасмо сивих волосся.
Галю, ріднєнька, чого це ти стоїш, як чужа на порозі? Заходь, не соромся, я якраз чай заварюю, гукнула вона через поділ, але в голосі вже читалася тривога.
Ні, Марія Іванівно, дякую, не зайду, голос Галини тремтів, і вона сама дивувалася цій раптовій слабкості. Справа в мене до тебе, важлива, дуже важлива. Слухай, сусідонько, треба мені до міста зібратися, у саму що є обласну лікарню. З направленням, терміновим таким. З очима моїми біда трапилася, зовсім замучилася я. Слізяться вони без перепочинку, усе розпливається переді мною, ніби в густому тумані, а вночі так болять, що світ білий не милий. Лікар наш, місцевий, ще молодий, подивився й розвів руками треба, каже, операція, і негайно, інакше інакже зовсім осліпнути можу. Куди їхати, як розуму не прикладу, сама я, зовсім сама. Та думаю, світ не без добрих людей, підкажуть, направлять.
Галюсю, ріднесенька, звісно, звісно, їдь, не гайся! відгукнулася Марія Іванівна, переступаючи з ноги на ногу в своїх стоптаних капцях. За господарством твоїм подбаю, за козою твоєю Зіркою, за курчатами, за всім-усім! Не переймайся так! Ти правду кажеш одній у темряві залишитися, це ж яким горем обернеться? Їдь, нехай тебе Господи береже!
Галині Олексіївні було далеко за сімдесят. Життя її, довге й нейв