Ой, слухай, ось історія
Коли Соломія зайшла у дім, одразу побачила свекрухині черевики посеред коридору. Зрозуміло сьогодні спокійно не відпочине.
Марфа Петрівна вийшла з кухні з таким виразом, ніби суддя перед вироком.
“Знову була у тієї старої?” запитала вона. “А дім, чоловік, дитина все це в бік. Добре, що я завітала, а то б сиділи голодні.”
“Марфо Петрівно, Василь знав, що я сьогодні затримаюсь. Вечерю я приготувала, йому лише розігріти. Він і сам впорався б,” відповіла Соломія.
За ті роки, що вона була заміжня за Василем, звикла, що свекруха завжди незадоволена, і на її слова вже майже не реагувала ніби на фонове радіо.
Але спершу було важко. Марфа Петрівна стала для неї другою свекрухою. Перша Ганна Іванівна була тактовною. Не лізла у сімю сина, не давала непроханих порад.
Але коли допомога була потрібна завжди поруч. Соломія памятала, як свекруха ночами сиділа з тримісячною Даринкою, коли та переплутала день із ніччю, як забирала онуку на прогулянку і казала:
“Ти зараз нічого не роби, просто поспи. Василь прийде сам вечерю приготує.”
Коли Даринці виповнилося пять, на роботі в чоловіка сталася аварія, і Соломія залишилася сама.
Ганна Іванівна, яка втратила сина, і в той важкий час не кинула їх. Перші місяці вони жили разом, підтримуючи одна одну.
Соломія запропонувала їй залишитися, але та відмовилася:
“Соломіє, тобі ще трохи більше двадцяти. Ти ще знайдеш щастя. Я ж тобі під ногами не буду плутатись?”
Соломія вийшла за Василя за три роки. Але з Ганною Іванівною не розлучилася. Її батьки жили далеко, тож перша свекруха стала для неї майже рідною, а для Даринки найріднішою бабусею.
Тому поведінка Марфи Петрівни, яка себе в їхньому домі почувала господинею, була для Соломії шоком.
Після першого візиту вона попросила чоловіка пояснити матері, що вона тут лише гостя.
На слова свекрухи, що вона лише хоче допомогти, Соломія відповіла:
“Мені вже не вісімнадцять. Навіть коли я від батьків виїжджала, була самостійною. А після семи років шлюбу мене точно не треба вчити готувати чи прибирати.”
“Ось прийду до вас, Марфо Петрівно, з білою ганчіркою влаштуємо ‘перевірку’.”
Василь підтримував дружину, і якщо мати занадто вже “плутала береги”, сам із нею розбирався.
Зрештою, Соломія відучила другу свекруху втручатися. Але коли через рік у них народився син, Марфа Петрівна ледве стримувалася.
Справа в тому, що у неї була подруга, яка хизувалася, як “виховує” невістку.
Свекрусі теж хотілося чимось похвалитися, але нічого не було. Єдине, що її дратувало Соломія досі допомагала Ганні Іванівні.
“Ну даруй, але це ж не її рідна бабуся! Коли Даринка була маленькою ще куди не йшло, але зараз? Вона ж уже студентка, а Соломія все їздить до неї!” скаржилася вона подрузі.
Останній рік Соломія була у Ганни Іванівни частіше та сильно здала через хворобу.
“На чужу жінку сімейні гроші витрачаєш,” дорікала свекруха.
“Не переживайте, Марфо Петрівно, Ганна Іванівна дачу продала у неї є на лікування,” відповіла Соломія.
Коли Ганні Іванівні стало зовсім погано, Соломія найняла доглядальницю і брала відпустки, щоб бути поруч.
Але незабаром її не стало.
Ось тут Марфа Петрівна раптом зацікавилася спадщиною.
“Дачу продала, але гроші ж не всі витратила. І пенсія була гарна А двокімнатна квартира точно комусь дістанеться.”
Спочатку вона запитала сина і розчарувалася.
“На кого заповіт? Звичайно, на Даринку вона ж рідна онука.”
“А Соломія що дурно бігала? Оце так! Уявляю, як вона плакатиме!”
“Не переймайтеся,” сказала Соломія. “Я знала, що Ганна Іванівна все залишить Даринці. Я сама її до нотаріуса відвела.”
“Навіщо тоді бігала, якщо знала, що тобі нічого не дістанеться?” здивувалася Марфа.
“Я б вам пояснила, але боюся, ви не зрозумієте.”
Спадок оформили, Даринка отримала документи. Квартиру вирішили здавати, доки вона навчається.
Коли Марфа почула, запропонувала:
“Нащо чужих пускати? Нехай там моя Олеся поживе.”
Тридцятирічна Олеся, молодша донька Марфи, досі жила з матірю.
Марфа вважала, що якби у доньки була своя квартира, вона б одружилася.
“Ну й що, що поки квартира Даринчина? За три-чотири роки все може змінитися!” думала вона.
Але Даринка відмовилася.
“Вона не платитиме як інші, а мені гроші потрібні. Може, після університету переїду.”
“Жадібна у тебе донька! Обидві ви тільки про себе!” нарікала Марфа.
“Мамо, у тебе ж трикімнатна. Продай купи собі меншу і Олесі,” запропонував Василь.
“Ото вигадав!” обурилася Марфа. “