Геть звідси, брудний дідуган! гукали йому вслід, виштовхуючи з готелю. Лише потім усі зрозуміли, ким він був насправді але жодне “перепрошую” вже не допомогло.
Молоденька адміністраторка Соломія, зібрана, мов на фото для інстаграму, очі круглі, немов у сови, дивилася на чоловіка років за шістдесят, що стояв перед нею. Він був у витертих штанях, від яких пахло рибою та вогкістю, але усміхнувся чемно й попросив:
Дівчинко, чи можна номер люкс?
Його очі блиснули чимось знайомим нібито Соломія десь вже бачила цю іскру. Та не встигла згадати, звідки. Роздратовано піднявши брови, вона простягнула руку до тривожної кнопки.
Вибачте, але у нас не селять таких клієнтів, холодно відповіла вона, ніс угорі.
Таких це яких саме? У вас правила написані невидимими чернилами?
Чоловік виглядав образиним. Не бездомний, звісно, але його вигляд мяко кажучи, не надихав на довіру. Від нього пахло, ніби він тільки-но виліз із бочки з оселедцями. А ще цікаво люкс собі захотів!
Соломія лише фыркнула, оглядаючи його згори донизу: навіть на найдешевший номер у нього, мабуть, грошей не вистачило б.
Даруйте, але я втомлений. Хочу прийняти душ і відпочити. Без зайвих розмов.
Я ж вам чітко сказала вам тут не місце. Шукайте інший варіант. До речі, всі номери зайняті, додала вона під ніс, старий, а лізе в люкс
Богдан Іванович знав точно: один номер у цьому готелі завжди лишався вільним. Він уже хотів заперечити, але до нього підійшли охоронці, схопили за руки й випхнули за двері. Потім переглянулися й захихотіли мовляв, дід вирішив погратися в мільйонера, та не розрахував сили.
Діду, тобі й за ліжко у підвалі не вистачить. Тікай, поки цілий!
Богдан Іванович був шокований такою нахабністю. Дід?! Та йому лише шістдесят! Якби не ця клята рибалка, він би їм показав, хто тут пенсіонер! Хотілося їм щось відповісти, але втома брала своє. Запалати в бійку значило ризикувати опинитися у відділку, а цього він не міг собі дозволити. Тому лише стиснув зуби й пообіцяв собі: якщо колись стане власником цього готелю, ці “захисники порядку” підуть першими.
Спроба повернутися провалилась його знову відштовхнули, погрожуючи поліцією. Бурмочучи під ніс, Богдан дійшов до лавки у парку. Ну як так вийшло? Він просто хотів відпочити на рибалці, а в результаті мокрий, брудний і без ключів. Риба не ловилася лише дрібязок, який він із жалем відпускав назад. Потім пішов дощ, він посковзнувся біля річки й опинився по коліна у воді. Виліз ледве, а тепер одяг був у багнюці, а ключі хто зна де.
Донька, як на зло, поїхала у відрядження, тож додому його ніхто не впустить. Богдан приїхав до Оленки в гості, хотів зробити сюрприз, але виявилося, що вона саме збиралася в дорогу. Якби знав заздалегідь приїхав би пізніше. Адже спеціально взяв відпустку, щоб провести час із донькою.
Тату, вибач, що тебе кидаю. Повернуся швидше, тільки не сумуй, га? Оленка обняла його й поцілувала у щоку.
Та який там сум? Піду на річку, порибалю. Навіщо ж сюди їхав? засміявся він.
А я думала, ти приїхав просто так, побачитися зі мною, надула губи Оленка, але одразу розсміялася знала, що тато жартує.
Збираючись на рибалку, Богдан забув перевірити заряд телефону. І не подумав, що опиниться в такій ситуації. Планував переночувати в готелі, поки донька не повернеться. Але тепер його навіть не впустили. Хоча раніше такого не було. Що це за правила судити людину за зовнішністю? Він не пиячив, не був агресивним просто після рибалки. Так, вигляд не найкращий і пахне рибою, але хіба це причина бути грубим?
Дивлячись на розряджений телефон, Богдан похитав головою. У місті в нього не було ні друзів, ні родичів. Викликати майстра теж не виходило квартира на доньку. Телефон мовчав, як укравший цукор.
Ну що, діду, як життя? усміхнувся він сам до себе. Так його ще ніхто не називав. Дід?! Та він ще огого! Якби його колеги почули
Незнайомка, що сіла поруч, вивела його з задуми. Жінка літ пятдесяти, з добрими очима, подала йому гарячий паляничок. Чоловік подякував, відчуваючи, як шлунок підтверджує снідав він давно.
Бачу, ви вже давно тут сидите. Щось трапилось?..
Богдан розповів про рибалку, дощ, загублені ключі й відмову в готелі.
Навряд чи знайду їх тепер, зітхнув він. Мабуть, на дні річки. А все через те, що люди дивляться лише на вигляд.
Жінка кивнула. Вона працювала в пекарні неподалік і вже давно помітила, як Богдан сидить самотній.
Я відразу побачила, що ви не з тих, усміхнулася вона. Ви зовсім