Останній шанс
Скручена від болю, Наталя лежала на дивані, притискаючи руки до живота. Все ломило, боліло й нагадувало про те, що її чекає. Одне й те саме щоразу: різкий біль, потім кровотеча, швидка, лікарня й пустота всередині. Це був викидень, сумнівів не було. Третій за останні два роки, а до того замерла вагітність, а ще раніше аборт. Той аборт, за який Наталя досі платить неможливістю стати матір’ю.
Вона з надхненням дотяглася до телефону та набрала номер швидкої. За півгодини її вантажили в машину, а вона паралельно дзвонила Олегові, щоб попередити, що на вечерю він її не чекатиме.
Знову? спитав він, а Наталя навіть не відповіла. По щоках котилися сльози сльози розпачу й розчарування в собі. Ну скільки можна? Чому щоразу одне й те саме? Чи знає вона причину цих повторень? Якби тоді не пішла до сумнівного лікаря, все було б добре. У них із Олегом міг би бути пятирічний малюк. Але малюка не було, і, схоже, вже й не буде.
Як же боляче! видихнула вона, а лікар лише підкрутив крапельницю й байдуже глянув на Наталю.
Два дні в лікарні тягнулися нескінченно. Потім виписка, Олег із букетом квітів немов за сценарієм.
Ти така бліда, сказав він, а Наталя лише слабко посміхнулася. Радості не було вона не могла народити чоловікові дитину, і це було очевидно.
По дорозі додому, тримаючи в руках букет троянд, Наталя обернулася до Олега:
Я більше не хочу намагатися. Я не зможу дати тобі дитину.
Не кажи так, ще все вийде, намагався підбадьорити її чоловік, але вона лише гірко посміхнулася.
Ти сам у це віриш? Пять років у вітер. Мені майже тридцять, тобі тридцять пять. Годі, я награлася в майбутню матір. Лікарі кажуть, що шансів нема, мабуть, час їх послухати.
Наталю, в нас будуть діти, заперечив Олег. Памятаєш слова професора Коваленка? Він сказав, що шанси є, якщо дотримуватися всього.
А де твій професор? нервово спитала Наталя. Його давно немає в живих, де ті рекомендації? Пішли разом із ним! Все, Олеже, досить. Я не хочу мучити тебе й себе.
І що ти цим хочеш сказати? чоловік насупився, не відводячи погляду від дороги.
Наталя глибоко вдихнула й відвернулася.
Давай розійдемося. Ти зустрінеш жінку, яка подарує тобі дитину, у тебе все буде добре. Я не заслуговую тебе, твого терпіння й турботи. Я пуста, у мені не втримується життя, я нікчемна.
Сльози підступили, а Олег взяв її руку, притиснув до губ:
Не несіть дурниць. Ми справимося. Люди ж живуть без дітей, і ми зможемо. Щастя не в дітях.
А в їх кількості, скрізь сльози проговорила Наталя. Годі, Олеже. Давай не позбавлятимемо тебе батьківського щастя.
Давай не позбавлятимемо мене родинного щастя, перебив її Олег.
Так він і був: закоханий у дружину, терплячий до її примх, готовий й далі чекати, аби тільки вона була поруч. Він довго добивався її, йшов напролом, а коли Наталя стала його дружиною, Олег вирішив, що для щастя йому більше нічого не треба. Хіба що крихітний клубочок щастя, але доля не поспішала дарувати їм дитину.
Олег знав історію Наталі. Знав, що до нього вона була одружена зі старшим чоловіком, на якому її змусив одружитися деспотичний батько. Знав, що від того чоловіка вона зробила невдалий аборт, який і привів до сьогодення. Але змінити минуле було неможливо. Наталя вже давно була його дружиною, з батьком не спілкувалася, навіть про молодшу сестру майже нічого не знала.
Не здивуюся, якщо батько одного дня змусить і її вийти за якогось негідника заради власної вигоди.
Молодшій сестрі Наталі було двадцять два, вона була гарною й розумною такою ж, як і старша сестра, але підкорялася батькові набагато охочіше. Батько сам виховував дочок, колишні дружини не мали доступу до дітей, бо так вирішив тиран. Він керував ними, як і своїм бізнесом: тягав за нитки, мов ляльковод, приймав рішення за них і змушував робити так, як вважав за потрібне.
Наталя втекла від нього у двадцять чотири, потім зустріла Олега й обірвала всі звязки. З тих пір батько не дозволяв їй спілкуватися із сестрою, тому коли на порозі зявилася Марійка, старша сестра остовпіла.
Що трапилося? одразу спитала вона, але на округлий живіт сестри звернула увагу не відразу.
Я втекла від батька, схлипнула Марійка й кинулася в обійми. Після виписки з лікарні минуло трохи більше тижня, Наталя вже заспокоїлася, а тут такий сюрприз.
Що він хотів зробити?
Він хотів… щоб я зробила аборт.
Боже мій, ти ж вагітна! Наталя оглянула сестру й ахнула. І від кого?
Це неважливо. На