Коли Маряна переступила поріг квартири, її очі відразу впали на черевики свекрухи, що стояли посеред передпокою. Відпочинку не буде, і вона це відчула.
Ганна Яківна вийшла з кухні з виглядом, ніби ось-ось винести вирок.
Знову у цієї старої була? спитала вона. А дім, чоловік, діти все це в бік. Добре, що я завітала, а то б так і сиділи голодні.
Ганно Яківно, Андрій знав, що я сьогодні затримаюсь. Вечеря готова, йому лише розігріти. Він би й без вас упорався, відповіла Маряна.
За ті дванадцять років, що вона була одружена з Андрієм, вже звикла до того, що свекруха завжди незадоволена. Її слова лились, мов радіо, що не вимикається.
Але спочатку було важко. Ганна Яківна стала для Маряни другою свекрухою. Перша Надія Павлівна була жінкою тактовною. Вона не лізла у родинні справи сина, не давала непроханих порад, не навязувалася.
Але коли потрібна була допомога завжди поруч. Маряна памятала, як свекруха ночами сиділа з маленькою Олею, коли та переплутала день із ніччю, як приходила забрати онуку на прогулянку і казала:
Ти зараз нічого не роби, просто поспи. Андрій прийде сам вечерю приготує.
Коли Олі виповнилося шість років, на шахті трапилася аварія, і Маряна залишилася вдовою.
Надія Павлівна, яка втратила єдиного сина, і тоді не кинула невістку з онукою. Перші місяці вони жили разом, підтримуючи одна одну.
Маряна запропонувала Надії Павлівні залишитися, але та відмовилася:
Маряно, тобі всього тридцять. Ти ще знайдеш щастя. А я не буду тобі заважати.
Маряна вийшла заміж за Андрія через чотири роки. Але Надію Павлівну не забула. Її батьки жили далеко, і перша свекруха стала їй другою матірю, а для Олі рідною бабусею.
Тому поведінка Ганни Яківни, яка поводилася в її домі, як господиня, вразила Маряну.
Після першого візиту вона попросила чоловіка пояснити матері, що тут вона лише гостя. І візити треба погоджувати.
Я хотіла допомогти, заперечувала Ганна Яківна.
Мені вже не вісімнадцять, відповіла Маряна. Я й тоді була самостійною, а вже після шлюбу й семи років без чоловіка взагалі вмію все. Можу й вас навчити.
Андрій підтримував дружину, і якщо мати заходила занадто далеко сам із нею розбирався.
З часом Маряна відвчила другу свекруху лізти у її господарство. Коли через рік у них народився син, Ганна Яківна вже не наважувалася давати поради. Але дуже хотілося.
Справа в тому, що у свекрухи була подруга, яка хвалилася, як «виховує» невістку. І Ганні Яківні теж хотілося чимось поділитися. Але хвалитися було нічим.
Її дратувало, що Маряна допомагає Надії Павлівні.
Ну ладно, коли Оля була маленькою, влітку до неї їздила я ще й раділа. Але тепер дівчинка вже вчиться, а Маряна все бігає до старої, скаржилася вона.
Останній рік Маряна дійсно бувала у Надії Павлівни частіше. Ганна Яківна називала її «старою», хоча та була лише на вісім років старша.
Але хвороба не прикрашає. Надія Павлівна слабшала. Маряна відвідувала її то в лікарні, то вдома.
На сторонню жінку сімейні гроші витрачаєш, докоряла свекруха.
Не хвилюйтеся, Ганно Яківно. Вона продала свою ділянку, грошей на лікування вистачить, відповідала Маряна.
Коли Надії Павлівні стало зовсім погано, Маряна найняла доглядальницю і брала відпустки, щоб бути з нею.
Але це лише відстрочило неминуче.
Тут Ганна Яківна виявила раптовий інтерес до спадщини.
Ділянку продала, але ж гроші не всі витратила. І пенсія у неї була добра напевно, щось залишилося. А двокімнатна квартира точно комусь дістанеться, міркувала вона.
Запитала у сина і відповідь її не втішила.
Заповіт на Олю. Вона ж рідна онука.
А Маряна що, даремно бігала? здивувалася мати. Оце так! Тепер плакатиме!
Не турбуйтеся за мене, сказала Маряна. Я давно знала, що Надія Павлівна все лишить Олі.
Навіщо тоді доглядала її? не розуміла Ганна Яківна.
Боюся, ви не зрозумієте.
Спадок оформили. Оля отримала квартиру та гроші. Вирішили, що поки вона навчається, житло здаватимуть, а кошти перераховувати їй.
Коли Ганна Яківна дізналася, запропонувала:
Навіщо чужим здавати? Нехай там моя Тетяна поживе.
Тридцятирічна Тетяна, її молодша дочка, досі мешкала з матірю. Вона була гарненькою, з освітою, але заміж не виходила.
Ганна Яківна вважала якби в доньки була своя квартира, все б склалося.
Але Оля відмовилася.
Жадібна у тебе онука, сказала Ганна Яківна.
Мамо, у вас трикімнатна. Продайте