Рання весна
Маленька Олеся, чотирирічна дівчинка, розглядала «новенького», що нещодавно зявився в їхньому дворі. Це був сивий пенсіонер, який сидів на лавці. У руках він тримав палицю, на яку спирався, ніби чарівник із казки.
Олеся просто запитала:
Дідусю, ви чарівник?
Отримавши заперечну відповідь, трохи засмутилася.
Тоді навіщо вам ця палиця? продовжила дівчинка.
Вона мені для ходи, щоб легше пересуватися пояснив Ярослав Михайлович і представився.
Значить, ви дуже старий? знову допитливо спитала Олеся.
За твоїми мірками старий, а за моїми ще ні. Просто нога болить, недавно зламав. Не вдало впав. Тому поки з паличкою ходжу.
Тут вийшла бабуся дівчинки й, взявши її за руку, повела в парк. Надія Олексіївна привіталася з новим сусідом, він усміхнувся. Але дружба шістдесятидвохрічного чоловіка швидше завязалася саме з Олесею. Дівчинка, чекаючи на бабусю, виходила у двір трішки раніше й встигала розповісти старшому другові всі новини: про погоду, про те, що бабуся приготувала на обід, і чим хворіла її подружка тиждень тому
Ярослав Михайлович завжди пригощав свою маленьку сусідку смачною шоколадною цукеркою. І щоразу дивувався: дівчинка подякує, розгорне цукерку, відкусить рівно половину, а другу акуратно заверне у фантик і сховає у кишеню курточки.
Чому не зїла цілу? Не смакувала? питав Ярослав Михайлович.
Дуже смачна. Але треба пригостити й бабусю відповідала Олеся.
Пенсіонер був зворушений, і наступного разу вже дав дівчинці дві цукерки. Але мала Олеся знову відкусила півкруглика й сховала решту.
Ну, а тепер кому бережеш? запитав Ярослав Михайлович, дивуючись дівочій ощадливості.
Тепер можна і мамі з татом дати. Вони, звісно, можуть собі купити, але дуже радіють, коли їх частуватимуть, пояснила Олеся.
Все зрозуміло. Мабуть, у вас дуже дружня родина, здогадався сусід. Тобі пощастило, дівчинко. І в тебе добре серце.
І в бабусі теж. Бо вона всіх дуже любить почала розповідати Олеся, але бабуся вже вийшла з підїзду й взяла онуку за руку.
Ось що, Ярославе Михайловичу, дякуємо за частування. Але онуці, да й мені не варто їсти солодке. То вибачте
Як же мені тоді бути? А що ж вам можна? замислився він.
У нас удома всього достатньо Дякуємо, нічого не треба, усміхнулася Надія Олексіївна.
Ні, я так не можу. Дуже хочеться вас пригостити. До того ж я налагоджую добросусідські стосунки й не приховую цього, посміхнувся Ярослав.
Т