Ганю, та в кінці кінців нічого страшного ж не трапилось! Ну буває таке з мужиками занісло, не встиг спинитись. Будь мудрішою. Невже поступишся чоловіком якійсь дівчині? Вона ж думатиме, що перемогла тебе! Поборись за родину! Умовляла свекруха.
У суботу вранці Ганя відвезла сина до батьків. Домовилась, що Олесь певний час побуде в них.
Повернувшись додому, Галя дістала з балкона картонні коробки й почала збирати речі. Спочатку у дитячій.
Вона складала одяг, іграшки, книги, заклеювала коробки скотчем і підписувала. Ще трохи і в кімнаті залишаться лише меблі, які вона не планувала забирати.
Близько обіду задзвонив телефон. Ганя глянула на екран свекруха.
Доброго дня, Людмило Степанівно.
Здоровенькі були, Галю. Тарас мені все розповів. Розумію тобі важко. Та може, не поспішатимеш? Дай собі час, остигни, подумай. Може, не варто одразу руйнувати сімю? запитала свекруха.
Це не я руйную родину, а Тарас, відповіла Галя.
Ганю, я ж не знімаю з нього вини! Але, може, на перший раз пробачиш?
Який там перший раз? Ваш син півроку зустрічається з колегою, мене обманює. А ви кажете «пробачиш»? Ні, сказала Галя.
Ганю, будь ласка, подумай ще. Адже ти забираєш у Олеся рідного батька. А Тарас так любить сина!
Людмило Степанівно, Тарас зможе бачитися з Олесем, я не заважатиму. Але жити з вашим сином більше не хочу. І давайте на цьому закінчимо у мене справи.
Ганя запакувала останні коробки, перейшла у спальню й почала складати свій одяг у валізи.
Свекруха прийшла за годину. Людмила Степанівна вирішила, що особисто вмовить невістку не руйнувати сімю.
Розмова пішла по колу:
Ганю, та що вже таке страшне? Буває з мужиками занесло, не втримався.
Будь розумнішою. Невже поступишся чоловіком якійсь дівчині? Вона ж думатиме, що перемогла! Поборись!
Людмило Степанівно, Тарас не трофей, щоб я за нього боролась! Ви пропонуєте мені з цією Юлею на дуель вийти? Чи на ринг? Вона тут до чого? Не було б Юлі, знайшлася б Іра чи Наталка.
Знаєш, я тобі по секрету скажу, що батько Тараса Віктор Михайлович теж у молодості грішив. Але я була мудрішою за тебе й зберегла родину. І ось вже майже тридцять пять років разом. Незабаром коралове весілля святкуватимемо.
І в чому ж ваша мудрість полягала? Усміхнулася Галя.
Я не влаштовувала скандалів. Навпаки стала ніжнішою, готувала його улюблені страви, цікавилась його справами, собою зайнялась зачіску змінила, схудла, зустрічала з роботи з посмішкою, пояснила свекруха.
Іноді я знала, що він тільки-но від тієї повернувся, і так хотілося не капці йому піднести, а взяти сковороду й як слід влупити. А я терпіла й посміхалась. І ось утримала чоловіка. І син з батьком виріс, і у внука дід є.
Знаєте, Людмило Степанівно, ви дивовижна жінка. Я б так не змогла. У мене, на жаль, відчуття гидот