Самотня прибиральниця знайшла телефон у сквері. Увімкнувши його, довго не могла прийти до тями.
Ганна Іванівна вийшла на роботу раніше звичайного. У вихідні молодь залишала купи сміття, тож вона прийшла о четвертій ранку, щоб встигнути все прибрати. Працювала вона прибиральницею багато років. Колись її життя було зовсім іншим.
Взявши мітлу, Ганна згадала свого улюбленого сина, якого народила сама у 35 років. Їй не щастило з чоловіками, тому вона віддала всю любов дитині. Вона божеволіла від свого Олежка. Хлопець був розумним, гарним. Лише одне її турбувало йому дуже не подобалося жити в цьому районі.
Мам, коли виросту, стану справжнім мужчиною! казав він.
Звісно, сину, інакше й бути не може! підбадьорювала його мати.
Як тільки йому виповнилося 16, він пішов з дому, переїхавши до гуртожитку ближче до технікуму. Ганні Іванівні було важко без нього, але він обіцяв навідуватися.
Спочатку Олег дійсно приходив часто. Але потім у нього зявилася дівчина, і він все рідше згадував про рідний дім. А потім повернувся назавжди, повідомивши, що смертельно хворий. Ганна не розуміла, за що їй і синові таке випробування.
Вона зібрала всі сили, щоб боротися. Лікар порадив лікування в іншій клініці, але там потрібні були великі гроші.
Не вагаючись, зневірена мати продала квартиру. Однієї ночі їй подзвонили.
Вашого сина більше немає повідомив лікар.
Ганна Іванівна втратила бажання жити. Без сина її існування здавалося пустим.
Одного ранку, як завжди, вона пішла прибирати двір.
Доброго ранку! привітався Петро Степанович, виводячи свого пса.
Доброго ранку! Ви сьогодні так рано? здивувалася Ганна.
Та вдома нудно. Вивів собаку, заодно й з вами побалакаю.
Петро Степанович був самотнім. Ганна відчувала легку ніяковість від його уваги.
Гаразд, підемо далі, не заважатимемо вам працювати, сказав він і пішов далі.
Ганна взялася за роботу, але раптом помітила щось на лавці. Телефон. Озирнулася нікого. Взяла пристрій, увімкнула. На екрані фотографії. Хтось робив знімки й забув телефон. Придивившись, Ганна раптом заридала.
Сину! Мій Олежко!
Несподівано телефон задзвонив. Вона розгубилася, але взяла трубку.
Алло! Це мій телефон, можна його забрати? жіночий голос.
Так, я знайшла його у сквері. Приходьте за цією адресою.
Дівчина прийшла. Коли двері відчинилися, Ганна побачила за нею хлопця.
Скажіть, звідки у вас фото мого сина? запитала вона.
Віталіка? здивувалася дівчина.
Хлопець увійшов у кімнату.
Олежку! скрикнула Ганна й знепритомніла.
Що з нею?!
Напевно, сплутала тебе з кимось. Треба викликати швидку.
Лікарі привели її до тями. Коли вони пішли, Ганна нарешті дізналася правду.
Ви мене знаєте? Як у вас зявилися фото мого Олега? ледве дихаючи, запитала вона.
Мене звати Наталка. Ми зустрічалися з вашим сином. Але він пішов, коли дізнався, що я вагітна.
Пішов? Він ніколи про вас не згадував.
Ми були разом кілька місяців. Потім я сказала йому про дитину І він зник. Я вирішила не шукати.
Ні, Наталочко. Тепер я розумію. Він тяжко захворів. Не хотів бути тягарем. Його немає вже багато років
Очі дівчини розширились.
Його немає?!
Він пішов. Я продала все, але це не допомогло.
Наталка глибоко зітхнула.
Тепер я розумію Він хотів мене вберегти.
Потім вона покликала хлопця:
Віталіку, іди сюди!
Так, мам?
Синку, памятаєш, я казала, що батько нас покинув? Виявляється, він просто не міг бути з нами. А це твоя бабуся.
Ганна не стримала сліз.
Онученьку
Бабусю, соромливо промовив хлопець.
Наталка усміхнулася:
Може, переїдете до нас?
Ні, доню. Я звикла тут. Але буду частіше приходити.
У цей момент у двері постукали.
Можна? на порозі стояв Петро Степанович із квітами.
Для вас, Ганно Іванівно. Підемо прогуляємось?
З радістю.
З-за спини виглянули Наталка й Віталік.
А нас візьмете?
Якщо будете слухатись, пожартував Петро.
Через два місяці Ганна Іванівна стала його дружиною. Його пес Бурко особливо полюбив нову сімю. Він бігав з Віталіком, поки бабуся пекла для всіх вареники.