Було це давно, ще за часів, коли життя було простішим, але не легшим. Марічка не памятала, коли востаннє почувалася так спокійно. Відрядження перенесли, і вона, не кажучи нікому, вимкнула телефон і розслабилася на ліжку. Лише вчора вона повернулася з села, де два дні не знала спокою: миття, прибирання, вагарики усе під безкінечні догани від свекрухи та чоловіка.
Свекруха вважала, що Марічка «зганьбила» Івана, мало заробляла, мовляв, на її гроші вони ледь не з голоду вмирають. Іван підтверджував матері, кажучи, що дружина могла б знайти ще одну роботу, адже повертається додому рано і навіть обід варити не мусить.
Подивись, як вона підлогу миє, повчала свекруха сина. Годину терла, а могла б білизну перепрати.
Марічка не витримала: «Якби ви хоч раз на тиждень мили, то й бруду б не було». Краще б мовчала почалася буря. Вона заплющила очі й спокійно сказала:
Я ж пропонувала вам до Києва переїхати. Там і Іван міг би роботу знайти, і вам допомагати.
Іван спалахнув:
Щоб я ще й за матірю доглядав? У тебе, мабуть, замість серця крига.
Марічка вийшла на вулицю.
Що таке? перед нею стояла сусідка Галя. Вони дружили ще до весілля.
Знову сварка? спитала Галя.
Та так зітхнула Марічка.
Чому терпиш? Чоловік вдома, а життя ні. Нащо тобі це?
Не ми вибирали так, Галю. Мати ж хвора
Та яка там хвора! усміхнулася Галя. Вона б і гірку підняла, якби треба було. Раніше ж ти була інша
Не знаю
Телефон задзвонив начальник повідомив про відрядження назавтра. Марічка зраділа: це додаткові гроші й відпочинок від сварки.
Коли вона розповіла домашнім, атмосфера змінилася. Вечір минув тихо, хоча й спали вони окремо.
О другій ночі її розбудила свекруха:
Чому не чуєш, як я кличу?
Що трапилося?
Подай таблетки.
До шафи було ближче, ніж до сина, але Марічка встала. Заснула лише о пятій, а вже о шостій треба було йти на поїзд. У Києві вона почула, що відрядження перенесли, і ледь не підскочила від радості. Вимкнувши телефон, вона впала на ліжко. А тепер відпочила й почувалася легко.
Вона встигла нафарбуватися й приїхала на вокзал. Їй було все одно, що місто змінили важливо було, що вона виспалася.
Гроші вже перевели, але вперше вона вирішила не слати їх чоловікові.
За двадцять хвилин до поїзда вона побачила Івана біля квітника. Її вразило: адже він мав доглядати за «хворою» матірю! А тут букет.
Вона слідкувала за ним і побачила, як він цілує молоду жінку. Серце впало.
Можливо, це не те, про що ви подумали, сказав таксист.
Марічка поглянула на нього занадто гарно виглядав для водія.
Авто зупинилося біля її дому. Іван із незнайомкою зайшли у підїзд.
Їдемо туди? спитав водій.
Ні.
На поїзд запізнитесь. Може, кави випємо?
У мене нема грошей
Хіба це таксі? Я просто батька на потяг відвіз.
Вона соромилася.
Годі сльози лити, сказав він.
За півгодини вони сиділи над річкою.
Красиво, правда? спитав він.
Ніколи тут не була
Я часто сюди приходжу. Особливо коли дружина зрадила, зізнався він.
Марічка здивувалася.
Та я теж думав: як можна зрадити мені? засміявся він.
Через два дни Іван подзвонив:
Де гроші?
Це на відрядження.
То не надішлеш?
Ні. І забери свої речі з моєї квартири.
Він замовк, потім:
Ти розумієш, що я не зможу жити?
Знайди роботу, як усі.
А мати хвора!
Не дуже, якщо ти маєш час на дівчат.
Вона вимкнула телефон.
З водієм Сашком вони почали спілкуватися.
Перед відїздом у нове відрядження Іван зустрів її біля дому.
Нам треба поговорити.
Не маємо про що.
Він схопив її за руку.
Відпусти!
Ти поїдеш додому й вибачишся. Усі чоловіки так роблять.
Вона вирвалася.
Відпусти!
Раптом Іван відступив. Перед нею стояв Сашко.
Все гаразд?
Ти як тут?
Не хотів, щоб їхала сама.
Ага! скрикнув Іван. Коханця завела! Я подаю на розлучення!
Чудово, сказала Марічка.
Іван знітив.
Дякую, що сам запропонував. Мені зручніше.
Сашко сміявся:
Він так і залишився з роззявленим ротом.
Колишній, поправила вона. А ти чому тут?
Привіз тебе.
Це ж триста кілометрів!
Він вийшов, дістав з багажника білі троянди.
Вибач, забув віддати.
Марічка посміхнулася. Краще вона і уявити не могла.