Це буде інше життя
Навіть у двадцять років Оксана не могла уявити, що чекає на неї попереду. Вона вчилася в університеті, кохала свого Богдана, мріяла про весілля адже вони вже не раз обговорювали це.
Богдан був старшим, він встиг відслужити в армії, коли прийшов на шкільний вечір “осінній бал”. Оксана тоді була одинадцятикласницею. Вона завжди памятала, як вперше побачила його. Хоча й жили в одному місті, навіть вчилися в одній школі, просто він закінчив її раніше.
“Ой, хто це такий гарний?” промайнуло в голові в Оксани, коли вона побачила Богдана.
Він увійшов у зал, оглядаючись, шукаючи знайомі обличчя, і зустрівся з її поглядом. Посміхнувся. Вона одразу ж закохалася. Та й як інакше? Він був таким незвичайним, не схожим на інших хлопців.
“Привіт, я Богдан. А ти хто?” підійшов він до неї. Вона зніяковіла, щоки порожевіли. “Запрошую тебе на танець”, взяв її за талію, і вони закрутилися.
“Оксана…”
Вона ледве відчувала під собою ноги, ніби літала. Богдан твердо тримав її, ведучи за собою, і вона відчувала кожен його рух.
“Оксано, ти так легко танцюєш”, сміявся він.
Весь вечір він не відходив від неї. Вони домовилися, що після вечора він проведе її додому. Ішли довго, гуляли, розлучатися не хотілося, але Оксана знала треба йти, матуся переживає.
Богдан ніколи не давав їй нудьгувати. Після школи вона вступила до університету в рідному місті. Він працював. Нудьга чи поганий настрій були йому невідомі своєю радістю він заряджав усіх навколо. У нього було багато друзів. Тепер Оксана часто бувала з ним у компаніях, на весіллях.
Навіть серед зими Богдан дарував їй троянди. Кожна їхня зустріч ставала святом. Сиділи в кафе, їздили на природу удвох чи з друзями.
Коли Оксана була на третьому курсі, він приголомшив її:
“На новорічні канікули ми їдемо в Карпати я вже купив два квитки. Навчимо тебе кататися на лижах, там чудові інструктори, швидко навчать”.
“Ура-а, Богданку, ти мій найкращий!” радісно скрикнула вона, повиснувши йому на шиї. А потім згадала: “Ой, але ж я боягузка! Я ж боюся з гір кататися, ти ж знаєш?” і зареготала.
Ця подорож була незабутньою. Оксана швидко навчилася спускатися зі схилу, їй дуже сподобалось, і було шкода, що казка закінчується. Потім прийшов 8 Березня. Богдан завітав до них із двома букетами троянд.
“З вашим святом”, вручив один букет матері Оксани, а другий їй. “Це тобі, моя красуня”, говорив він, цілуючи її в щоку. Вона була в захваті від квітів.
“Богдане, навіщо ти так витрачаєшся?” промовила мати. “Це ж дорого”.
“Та ну, відповів він. Сашко з Віталіком їдуть на заробітки, і мене з собою беруть. Там тягнуть лінію електропередач, потрібні електромонтери, платять добре. Зароблю на весілля й на авто”.
“Я не хочу, щоб ти їхав”, скрикнула Оксана. “Не хочу, Богдане”.
“Я ненадовго, місяці на три-чотири. Будемо дзвонити. Я хочу гарного весілля адже ти ж теж хочеш?”
“Хочу, але можна й скромно. Головне щоб ми були разом”, сумно сказала дівчина.
Але Богдан уже вирішив і не збирався відступати. Тож Оксана не переконала його. Він поїхав із друзями. Плат