Олекса, образившись на поведінку матері, вирішив жити окремо від неї.
Ти зовсім мене не поважаєш!
Гнівне луна тещі розтягнулося телефонним дротом, оглушивши своїм обуренням Марічку. Вона важко зітхнула, відчуваючи тиск від вимогливої жінки, чий голос звучав владно та різко. Вона добре памятала той момент перед власним весіллям, коли здавалося, що сама доля втрутилася, щоб унести хаос у її життя. Мати нареченого, жінка суворих поглядів та непохитних переконань, захворіла на звичайне застуду, але, судячи з її слів, хвороба набула форми чуми, здатної знищити все навколо.
Дзвінок пролунав рано вранці, коли вже наближався урочистий момент початку нової спільної дороги для Марічки та її коханого Олекси. Подив швидко змінився роздратуванням, адже ця звістка була раптовою та суперечила здоровому глузду. Теща запропонувала відкласти весілля на кілька тижнів.
Як це «відкласти»?! Ми вже все узгодили: банкет, гості Мої батьки спеціально приїхали з іншого міста заради цього свята! скрикнула Марічка.
Олекса мовчки слухав свою наречену, знаючи, що попереду серйозна розмова з матірю, яку ніхто ще не наважувався перечити. Але тепер настав час сказати своє.
Мамо, застуда це звичайний вірус. Я розумію твоє занепокоєння, але ми не можемо скасовувати весілля через таку дрібницю.
Його твердий голос вперше пролунав для матері так рішуче. Вона затримала подих, почувши такі слова від сина, якого все життя тримала під своїм контролем. У трубці почулося щось на зразок приглушеного ридання, ніби мати намагалася стримати сльози обурення.
Ну добре, коли вам обом байдуже на моє здоровя Тоді нехай буде так. Але знайте: якщо трапиться щось погане, винен будеш саме ти
І на тому звязок обірвався. У кімнаті повисла тиша, яку порушував лише нервовий стук пальців Марічки по столу.
Рука майбутньої тещі тремтіла, стискаючи телефон, пальці машинально перебирали контакти. Серце билося тривожно, але думка була чітка: вони не мають права святкувати, коли я ледве жива.
Алло, Олено? Це я. Вибач, що турбую, але весілля переноситься. Я важко захворіла, тому треба відкласти на пару тижнів. Так, син погодився, він дуже переживає.
Тиша в трубці, потім тихий шепіт:
Ох, бідненька! Одужуй швидше, рідненька!
Теща полегшено зітхнула. Брехати було важко, але обставини змушували.
Наступний дзвінок:
Привіт, Соломіє! Так, ти правильно почула весілля переноситься. Я дуже погано себе почуваю, лікарі кажуть, що треба спочити.
Ой, лишенько! Нехай Господь швидше поставить тебе на ноги! вигукнула Соломія.
Дзвінки йшли один за одним, повторюючи ту саму фразу: «Вибач, але доведеться відкласти». Кожен співрозмовник реагував однаково співчуттям і підтримкою. Лише внутрішній голос матері Олекси настирливо шепотів: «Ти робиш неправильно. Ти зашкодиш синові, сімї, собі»
Закінчивши останній дзвінок, теща втомлено опустилася на диван. Телефон дрижав у руці, немов просячи виправдань. Сльози повільно котилися по щоках.
На самому весіллі, коли гості вже чекали початку свята, серед присутніх виявилися лише найближчі подруги Марічки, кілька колег Олекси та родичі, які рідко спілкувалися з його матірю. Решта просто зникли, послухавши її поради, хоча офіційно ніхто запрошення не скасовував.
Марічка відчула, як земля плив