**Щоденниковий запис**
Оксана сховала диктофон у будинку свекрухи, щоб почути її розмови.
Ми з Оксаною одружені вже два роки. Кохали одне одного щиро, але напруга між нами зростала через її стосунки з моєю матірю.
Оксана була доброю і турботливою. Завжди старалася всім догодити, особливо новій родині.
Але, попри всі зусилля, вона відчувала холод і дистанцію з боку Наталії Іванівни.
Свекруха ніколи не критикувала відверто, але її пронизливі погляди, різкий тон і ніби випадкові зауваження змушували Оксану почуватися чужою.
Кожен візит до матері закінчувався для неї тривогою.
«Андрію, я впевнена, що твоя мати мене не любить», зітхала вона, голос тремтів.
Я відкладав книгу:
«Оксано, знову про це? Вона просто стримана. Ти ж знаєш, як їй було важко виховувати мене самій після смерті батька».
«Я розумію Але чому я відчуваю, що вона мене осуджує за спиною?»
«Тобі це здається, кохана»
«Ні! Я ж тобі розповідала, що чула, коли вона говорила з тіткою. Казала, що я незграбна і що я їй не подобаюсь!»
«Ти не можеш бути певна, про кого йшла мова. Давай краще сьогодні підемо до кіно?»
Але Оксана не заспокоїлася. Вона знала, що Наталія Іванівна зневажає її родину, хоча й ніколи цього не визнавала.
Після чергового напруженого вечері вона вирішила дізнатися правду.
Наступного разу, приїхавши до матері, вона непомітно залишила диктофон між рушниками на кухні той самий, який купила для лекцій ще в університеті.
Допомагала готувати, як завжди, нічого не підозрюючи.
Повернувшись додому, мовчала, зберігаючи таємницю.
А вранці, під приводом допомоги, забрала диктофон назад.
Він був на місці. З тремтінням у руках вона увімкнула запис для мене ввечері:
«Послухай це», сказала вона, тримаючи пристрій.
«Що це? Диктофон?» здивувався я.
«Слухай.»
Спочатку побутові звуки: вода з крана, стук посуду, звичайні розмови.
А потім різкий голос Наталії Іванівни по телефону:
«Не розумію, що мій син у ній знайшов! Навіть борщ правильно зварити не вміє! обурювалася вона. А її родина? У них навіть чай немов вода після миття посуду! Її мати така ж неохайна, як і дочка!»
Далі пішли образи зовнішності, манер і походження Оксани.
Коли запис закінчився, вона подивилася на мене зі сльозами:
«Тепер ти бачиш, що я була права?»
Я мовчав, соромлячись. Я знав, що мати неправа, але й метод Оксани мені не подобався.
«Вона завжди пряма Можливо, просто сказала«Але це не виправдовує її слів, промовив я, обіймаючи Оксану, завтра я сам поговорю з нею, і ми знайдемо вихід.»