Дзвінок на телефоні моєї невістки несподівано змінив мої наміри допомогти молодій сімї знайти власне житло
Живу я сама в гарній однокімнатній квартирі в центрі Києва. Пять років тому помер мій чоловік, і від тітки мені залишилась ще одна «двушка» в іншому районі міста менш престижному, але з хорошим плануванням. Я здавала її молодій, охайній парі, раз на місяць приходила забирати орендну плату та перевірити стан квартири. Протягом двох років у мене не виникало проблем із квартирантами.
Коли мій син Остап одружився з Тетяною, вони вирішили будувати сімю самостійно, орендували квартиру і почали відкладати на перший внесок по іпотеці. Я не заперечувала навіть вирішила в майбутньому подарувати їм ту квартиру від тітки, нехай роблять із нею що забажають: хоч продадуть, хоч зроблять там капітальний ремонт чи перестановку.
Через рік після весілля в них народився син, мій онук Роман, і народження малого ще більше підштовхнуло мене оформити дарчу на квартиру на сина. Але тиждень тому мої плани раптово змінилися.
Це трапилося після мого 60-річчя. Я вирішила добре його відсвяткувати перш за все для себе: замовила зал у ресторані, запросила друзів і знайомих, звісно ж, покликала Остапа з Тетяною.
З Тетяною ми спілкуємось нормально, хоча вона доволі емоційна, буває, що її емоції проривають й на мою адресу. Але я списувала це на молодість, не збирала образ у душі. Та те, як вона поставила мене перед усіма гостями, повністю змінило моє ставлення до неї.
Остап із Тетяною прийшли в ресторан разом із сином. Я розуміла, що гучна атмосфера може втомлювати малого, й Тетяна попередила, що вони затримаються не більше ніж на годину. Я поставилась до цього з розумінням.
Коли вони вже збиралися йти, Тетяна раптом не знаходить свого телефона. Я пішла за нею, допомагаючи шукати, щоб прискорити процес, вирішила зателефонувати їй.
Гості помітили нашу возню, атмосфера трохи напружилася, всі стихли. І тут із підвіконня раптом пролунало лютий рик, гавкіт і завивання собаки! Всі повернули голови туди. Тетяна враз почервоніла, кинулася до вікна, схопила телефон і швидко вимкнула дзвінок.
Знайомі тільки переглядалися: на неї, потім на мене. Мій брат Богдан миттєво взяв ініціативу вмикнулася музика, пішов тост на мою честь, але, як кажуть, «осад лишився».
Увесь вечір я бачила, що гості перешіптуються, обговорюють той, мяко кажучи, незвичний рінгтон, який Тетяна встановила саме на мій номер. Наступного дня я попросила Остапа пояснити він же, напевно, не вперше це чув, але син відмахнувся: мовляв, нічого особливого.
З того дня я припинила з ними спілкуватись, а питання квартири поставила на паузу до кращих часів у наших стосунках. Я хоча б хотіла почути від Тетяни й Остапа елементарні вибачення. Якщо я для них собака, ну що ж, мають на це правоМинуло кілька тижнів. Я не дзвонила і мені також не телефонували. З одного боку, було боляче. З іншого це дало час усе обдумати та побачити ситуацію збоку.
Одного вечора, коли я поверталася додому, раптом почула знайоме тиканння у двері. Відчинила переді мною стояв Остап із букетом ромашок, а поруч винувата Тетяна з Романом на руках. Син мовчки обійняв мене, а невістка зняла капюшон, зрушила плечима й прошепотіла:
Пробачте мені. Я була дурна і не думала, що це так образливо. Я інколи дозволяю собі жарти, не задумуючись, хто може постраждати. Я дуже ціную вашу доброту і не хочу втрачати вашу довіру. Вибачте, що поставила вас у таку незручну ситуацію
В її очах бриніли сльози. Я зрозуміла, що це не просто слова вона справді жалкувала. Роман простягнув до мене рученята, і я не втрималась від усмішки.
Давайте разом попємо чаю, сказала я.
Того вечора за нашим скромним столом нарешті пролунали щирі розмови, сміх і навіть старі добрі спогади про мого покійного чоловіка, якого Тетяна пригадала зовсім інакше, ніж я думала.
Із того дня ми перестали ображатися на дрібниці. Я зрозуміла: житло можна подарувати коли завгодно, а довіру втратити назавжди. Тому наступного ранку я дістала дарчу, поклала її в конверт і, усміхаючись, написала маленьку записку: «Усе, що ми даруємо один одному повертається сторицею».
І я справді була цьому рада.