Щоденник Лесі
Ти жартуєш? я не повірила своїм ушам. Куди це я маю їхати? Для чого? Чому?
Та ну, давай без істерик, зморщився він. Що тут неясного? Доглядати тобі більше ні за ким. Куди подінишся мені байдуже.
Едік, ти це серйозно? Ми ж ще про весілля говорили…
Це ти собі придумала. Я такого не планував.
В тридцять два мені закортіло все змінити й утекти з рідного села.
Чого мені тут чекати? Знову терпіти материні дорікання? Вона ніяк не могла зупинитись постійно згадувала мій розлучення, мовляв, як я могла втратити чоловіка? А Василь той добрим словом його не згадати: пияк і зрадник! Як я вісім років тому взагалі вийшла за нього?
Я не особливо й переживала через розлучення навіть полегшення відчула. Оце тільки матір не відставала зі сварками, ще й через фінанси часто сперечались грошей катастрофічно не вистачало.
От і вирішила: їду до обласного центру, знайду собі там нормальну долю!
Світлана, моя ще з школи подруга, вже пять років у шлюбі з вдівцем. Старший за неї на шістнадцять років, зовнішність пересічна, але квартира є і з грошима все гаразд.
Я ж хіба гірше?
Нарешті, Лесю! Опритомніла! підтримала мене Світлана. Збирайся, перший час у нас поживеш, а з роботою я допоможу.
А твого Вадима Петровича це не напружить? засумнівалася я.
Та він все для мене зробить! Не хвилюйся, не пропадеш!
Та довго у Світлани я не затрималась. За кілька тижнів підзаробила перші гривні, винайняла кімнату.
За місяць-два пощастило мені ще більше.
Така жінка, а на базарі мерзне… співчутливо зітхнув один із постійних покупців, Едуард Борисович.
Постійну клієнтуру я вже давно по іменах знала.
А куди діватися? відмахнулась я. Заробляти якось треба.
І додала із посмішкою:
Чи маєте кращу пропозицію?
Едуард Борисович не був красенем і був старшим від мене на добрих двадцять років. Лице повнувате, лисина пробивається, жадібний погляд. Завжди прискіпливо вибирав овочі, розраховувався до копійки. Одягнутий солідно, гарна машина видно, що не бомж і не пияк.
Правда, обручка на пальці була чоловіком я його не розглядала.
Ти, бачу, відповідальна й охайна. Доглядала колись за хворими? перейшов він на ти.
Було. Сусідці допомагала інсульт у неї був, діти далеко, от мене й попросили.
Чудово! радісно підхопив він, а обличчя одразу стало сумним. А в мене дружина, Тамара Іванівна, теж після інсульту. Лікарі кажуть шансів майже нема. Забрав додому, а доглядати колись? Можу платити, як належне.
Дума довго не вагаючись: краще ж у теплій квартирі, хай і ночви таскати, ніж цілими днями мерзнути на базарі!
Ще й житло запропонували зекономлю на оренді.
У них три окремі кімнати! Місця грай у футбол! розповідала я потім Світлані. Дітей нема.
Мама Тамари Іванівни та ще пані: в шістдесят вісім все молодиться, нещодавно вдруге заміж вийшла, зайнята чоловіком, їй не до доньки.
А важко їй?
Дуже… Зовсім нерухома, ледве стогне. Навряд чи одужає.
Ти що, радієш цьому? підозріло глянула на мене Світлана.
Та ні, просто… Це ж шанс може, Едуард Борисович буде вільний…
Божевільна ти, Лесю! Чого ти людині зла бажаєш? Через якусь квартиру?!
Я нічого не бажаю, просто не прогавлю свою можливість! Тобі легко казати живеш, як сир у маслі!
Міцно посварилися тоді, і тільки через пів року я зізналася Світлані: в нас із Едуардом Борисовичем закрутився роман.
Жити одне без одного не можемо, але розлучатись він із дружиною не стане не такий чоловік! Отож ми просто коханці.
Ясно, у вас тут любовні ігри, а у сусідній кімнаті його дружина з життя йде? знову не підтримала мене Світлана. Самій не гидко?
Ну от, завжди ти, Світлано, все бачиш в чорному кольорі!
Знову перестали спілкуватися. Винною я себе не вважала (хіба зовсім трохи).
Ніхто ж не святий! Ситий голодного не зрозуміє, як кажуть у нас. Ну і що проживу й без подруги.
За Тамарою Іванівною доглядала старанно. Коли з Едуардом Борисовичем завязались стосунки все домашнє господарство теж узяла на себе.
Бо чоловікові треба й в ліжку догодити, й смачно нагодувати, й сорочки попрати-погладити, підлогу вимити усе, аби був задоволений.
Мені здавалося, він був щасливий, і я також. І зовсім випустила з уваги, що грошей за догляд Едіку вже не платила. Справи то спільні ніби вже сімя!
Видавав на продукти та на інше, а я й не помічала, що завжди ледве вкладаюсь у призначену суму.
А зарплата в нього як-не-як, начальник цеху! Ну нічого поженимося, розберемось.
Пристрасть потроху згасла, додому він все менше поспішав, але я все списувала на його втому.
Хоч і чекала цього, та все одно плакала, коли Тамара Іванівна померла.
Півтора року! Я їй цю частину життя присвятила. Похоронами займалася теж я Едік був занадто вбитий горем.
Грошей дав зовсім трохи але я все зробила достойно. Сусідки, що косо дивилися на мене через роман із Едуардом, навіть схвалювали. Теща теж залишилась задоволена.
І от тут такого я від нього не чекала…
Розумієш, твої послуги більше не потрібні. Тиждень і щоб духу твого тут не було, сказав сухо на десятий день після похорону.
Це як? Куди? Чому?
Не будемо сцен. Ти вже тут ні до чого. Куди поїдеш не цікавить.
Едік, ти що? А весілля?
Це тільки ти вигадала. Я такого не обіцяв.
Наступного ранку, після безсонної ночі, я ще раз заговорила з ним. Він повторив слово-в-слово, й просив пришвидшити переїзд.
Моя наречена планує ремонт у цій квартирі до весілля.
Наречена? Хто вона?
Не твоя справа.
Ах так? Тоді принаймні розрахуйся за роботу! Не скривляйся сам обіцяв 40 тисяч гривень щомісяця. Заплатив лише двічі! За півтора року маєш мені 640 тисяч!
Он як швидко рахуєш! гмикнув він. Не розкошуй
Ще й домробітницею була! Давай мільйон гривень і розійдемося спокійно!
А то що? В суд підеш? У вас навіть договору нема.
Тамілу Андріївну розпитаю, тихо сказала я. Квартиру ж їй купували.
Знаєш якщо наговорю, і без роботи залишишся. Тещу ти зовсім не гірше мене знаєш.
Він стемнів, але швидко взяв себе в руки:
Хто тобі повірить Та йди вже!
Даю три дні, любий. Не буде мільйона буде скандал.
Зібрала речі, переселилась у гуртожиток. Трішки відкласти на харчі встигла.
На четвертий день, не дочекавшись відповіді, зайшла до нього в квартиру. І що найцікавіше там якраз була Таміла Андріївна.
По обличчю Едуарда все стало ясно платити він не збирався. Я одразу виклала їй усе.
Не слухайте її! кинувся виправдовуватись вдівець.
Та чула я вже, глянула на нього колишня теща. Тепер усе ясно. Знаєш, що квартира на мені?
Едік аж сторопів.
Щоб духу твого тут не було через три дні.
Таміла Андріївна вже йшла до виходу, але зупинилася біля мене.
А ти чого тут застигла, Лесю? Нагороди чекаєш? Геть!
Я вилетіла з квартири, як ошпарена. Грошей мені вже точно не бачити. Доведеться вертатись на базар там робота завжди знайдеться…