ГІРКЕ ЩАСТЯ
Чим же тобі ця дівчина не вгодила? Добра ж дівчина. Скромна, охайна, вчиться добре. Тебе любить, з докором сказала мати, Ганна Олексіївна, дивлячись на сина.
Мамо, я сам з цим розберусь… Павло наче поставив крапку в цій розмові.
Ганна Олексіївна вийшла з кімнати.
«Розбереться він… Скільки жінок вже змінив… Самому під сорок. Скоро ніяка вже не буде потрібна. Все йому не так, не те…», думала вона, зітхаючи з важкістю.
Сину, йди обідати, покликала Ганна Олексіївна з кухні.
Павло одразу відізвався. Сів їсти мамин борщ з великим задоволенням.
Дякую, мамо. Як завжди, чудово.
Краще б ти це дружині своїй казав, а не мені, Ганна Олексіївна ніяк не могла заспокоїтись.
Мамо… Павло допив узвар і вже збирався виходити з кухні.
Зачекай, сину. Я ось згадала. Якось ходила до ворожки. А вона мені тільки-но на порозі й каже:
У твого сина буде гірке щастя.
Ой, мамо, не віриш же ж ти в таке, Павло посміхнувся.
…У Павла в різні періоди життя зявлялися жінки кохані й ті, що просто траплялися на шляху.
…Ірина була розумною, начитаною і навіть мудрою не за віком. Вона давала Павлові, старшому за неї на девять років, слушні поради.
Спочатку Павло це цінував, а потім став сприймати Ірину як старшого друга. Не більше. Якось все згасло. Розійшлися.
У Дарини був син, восьмирічний. Павло так і не зміг знайти з ним спільну мову, хоч і, здавалось, любив Дарину. Вона була гарною, але з непростим характером. Не впораєшся. Щоразу, намагаючись загладити свою (чи її) вину, дарував Дарині подарунки. Сварки були якісь безглузді.
Було відчуття, що чогось не вистачає. Мабуть, спокою, впевненості у завтрашньому дні.
Віра була ідеалом. Таку жінку ще пошукати…
Павло вже думав одружитися. Віра здавалася правильною, чистою, розсудливою. З нею доводилось говорити майже офіційно, обережно.
Він навіть переїхав до неї додому. Був готовий народити з нею дітей, принаймні двох.
Та от…
Повернувся якось із відрядження, а Віра в ліжку з колишнім однокласником. Як у кіно…
Павло повернувся до мами. Вирішив: досить з нього романтики.
Буду самотнім. Теж, між іншим, гарний варіант. Найміцніша сімя це один чоловік, з іронією зізнавався мамі.
Ганна Олексіївна знизувала плечима і зітхала:
Та невже ж не знайдеш ти свою долю, сину…
А доля знайшлася. Зовсім несподівано.
Поїхав Павло у чергове відрядження. У потязі влаштувався на нижній полиці. До купе зайшла жінка:
Молодий чоловіче, а давайте поміняємось місцями? Пустіть мене на вашу нижню полицю, будь ласка.
Нема питань, відповів Павло.
Оглянув жінку з ніг до голови. Нічого особливого. Але серце тьохнуло. «Може, це та сама доля…»
Павло заліз на верхню полицю. Задрімав…
Як добре, що ви прокинулись. Сідайте до столу. Пригощайтесь, замуркотіла незнайомка.
Павло спустився. Заговорили.
Калина, представилася жінка.
Павло. Дуже приємно, Калино.
Весь вечір розмовляли. Павлові було легко з Калиною. Він навіть не намагався вражати її. Здавалося, що знає її все життя.
Обмінялися номерами телефонів. Про всяк випадок…
Минуло кілька тижнів, і Павло вже не міг дочекатися, коли почує голос Калини.
І понеслося…
Побачення, поцілунки, обіцянки…
Павло вже не розумів, як раніше жив без цієї жінки. Сорок років!
Усіх попередніх жінок легко залишав у минулому. А тут Ні меж, ні кордонів…
Хотілося повністю зануритись у Калинине життя.
Вона оточила Павла щирою любовю, турботою, розумінням.
Через три місяці Павло запропонував Калині руку і серце.
Павле, я на сім років старша за тебе. Маю трьох дітей. Живу у гуртожитку, Калина не вміла й не хотіла брехати. Говорила все прямо.
І вдова. Калино, я знаю все це. І дітей твоїх бачив. Житимете у мене. Вирішено.
Я люблю кожну клітинку твого тіла. Ти моя випадкова і остання жінка, Павло поцілував Калину.
Гаразд, Павле, спробуємо, Калина засоромилась.
Ні, Калино, не просто спробуємо. Ми будемо разом завжди, взяв її за руку Павло, Чуєш? Назавжди.
Ганна Олексіївна, дізнавшись про плани сина, лише прошепотіла:
Довибирався… Зовсім непомітна серед інших…
…Через девять місяців у пари зявилася… сонячна донечка.
Павло тішився і водночас хвилювався за Калину. Щоб не зламалася.
Сонячна дитина це дуже нелегко.
…Зараз доньці Павла і Калини вісім років. Вся родина її обожнює.
Павло боготворить Калину.
Гірке, але щастяКоли Павло увечері повертається додому, у вікні світиться теплий жовтий вогник. Донька мерщій кидається йому на зустріч, притискається щокою до його руки й показує кольоровий малюнок: вона, Калина, Павло всі разом, в обіймах, під великим сонцем.
Калина зустрічає його лагідним поглядом. У її очах щось невловиме, гірка ніжність і незламна віра. Він стискає її долоню: тепер знає, жодна доля не буває “солодкою” чи “гіркою”. Вона єдина, але справжня. І саме в ній його щастя.
Ганна Олексіївна лишила всі минулі тривоги: пригощає Павлову донечку яблучним пирогом і каже:
Оце й вона, твоє щастя, сину. Гірке чи солодке, головне своє.
Павло сміється і відчуває: у домі пахне затишком. За вікном пізній вечір, але серце повне світла. Тепер він знає: любов знаходить не тих, хто її шукає, а тих, хто навчився приймати її в будь-якому вигляді. І в цьому справжнє диво життя.