Ми трохи поживемо у тебе, бо у нас немає грошей, щоб винайняти квартиру! сказала мені моя подруга.
Я дуже енергійний чоловік. Хоч мені вже 65, я й досі люблю відкривати нові місця та знайомитися зі всілякими цікавими людьми. З сумом і радістю згадую свої молоді роки. Тоді можна було подорожувати, куди душа забажає! Можна було поїхати на море до Одеси. Можна було вирушити з друзями на відпочинок у Карпати чи навіть сплавлятися по Дністру. І все це коштувало зовсім недорого лише кілька сотень гривень.
На превеликий жаль, ті часи вже позаду. Я завжди любив нові знайомства люди траплялися на пляжі, у театрі, де завгодно. З багатьма підтримував звязок роками.
Одного дня я познайомився із жінкою на імя Соломія. Під час відпустки ми жили в одному приватному будинку у Бердянську. Розійшлися друзями. Пройшло кілька років, часом ми переписувалися.
Аж одного дня отримав телеграму без підпису: «О третій годині ночі приїжджає поїзд. Зустрінь мене!»
Я не міг зрозуміти, від кого це. Але нікуди з дружиною не пішли. А вже о четвертій ранку у наші двері подзвонили. Відкрив і обімлів. На порозі стояла Соломія, дві підліткові дівчинки, їхня бабуся і якийсь чоловік. З собою принесли цілу купу речей! Ми з дружиною були ошелешені, але все ж впустили гостей. Соломія сказала мені:
Чому ти нас не зустрів? Я ж тобі телеграму надіслала! І взагалі, це грошей вартує!
Вибач, ми не знали, хто це відправив!
Ти ж свою адресу мені дав. Ось я тут.
Я думав, ми просто листуватимемось, ось і все!
Тоді Соломія розповіла, що одна з дівчат цього року закінчила школу та вирішила вступати до університету в Києві. Всі вони приїхали її підтримати.
Ми поселимось у тебе. Ми не маємо грошей, щоб зняти квартиру чи готель!
Я був вражений. Ми ж навіть не родичі! Чому маємо їх у себе приймати? Надто ж треба було їх годувати тричі на день! Привезли трохи їжі, але нічого не готували, все їли наше. А я мусив весь час їх обслуговувати.
Я більше не витримав і через три дні попросив Соломію з ріднею переїхати. Мене не хвилювало, куди саме.
Почалася сварка. Соломія почала бити посуд, кричати на все горло.
Я був шокований. Врешті вони почали пакувати речі. Примудрилися навіть забрати мій халат, декілька рушників, а якось винесли велику каструлю! Не уявляю, як це їм вдалося. Просто каструля щезла!
На цьому наша дружба й завершилася. Слава Богу! Більше ніде її не бачив і нічого про неї не чув. Як можна бути такими нахабними?!
Тепер я в рази обережніший, коли знайомлюсь із новими людьми.