ПОШТОВА МАРКА
Ілля пішов від Катерини, зі смутком в голосі сказала мама, дивлячись вгоріло у вікно давнього будинку в Києві.
Як це? здивувалась я.
Сама не розумію Був у відрядженні майже місяць, повернувся не своїм. Сказав Катерині, мовляв, пробач, полюбив іншу, мама замовкла та затиснула хустинку в згинах рук.
І так і сказав?! Це якась нісенітниця Жах, мене аж трусило від образи на чоловіка сестри Катерини.
Мені дзвонила Слава, каже, що мамі погано стало, «Швидку» викликала. У Катерини неврологічна хвороба ковтання почалась таке горе… мама затихла, миготячи очима.
Ну годі, мамо, заспокойся. Звісно, Катерина, може, й марно чоловіка свого під іконами на покуті cадила. Всю себе йому віддавала. Тепер сама сльози ложкою їсть. Шкода її Може, Ілля просто збився з дороги, щось на нього найшло Він же Катерину і Славу любив, я відмовлялась вірити почутому.
Колись у Іллі і Катерини була невгамовна закоханість, пристрасть така, що здавалась нескінченною. Одружилися, проживши лише два місяці знайомства, і народилась у них донечка Слава. Усе йшло спокійно, рівно, доки гуркіт з гори не зійшов.
Я одразу побігла до Катерини. Слова важко давались, коли йдеться про рідну душу.
Як так, Катрусю? Ілля хоч якусь причину назвав? Він що, з глузду зїхав? питала я сестру.
Ой, Ніно, сама ніби у сні. Звідки ця жінка взялась? Приворожила, мабуть? Він як оскаженілий подався до неї. Сказав: «Катрусю, життя повинне текти, а не витікати». Усе закинув у торбу і поїхав. Мене наче по бруківці обличчям протягнули. Нічого зрозуміти не можу Катерина ридала, сльози лилися, не зупинити.
Потерпи трохи, Катрусю, може твій втікач передумає, повернеться. Життя все змінює… обійняла я її міцно.
Але Ілля не повернувся.
Поселився у Львові з новою дружиною.
Оксана була старша за Іллю на цілих вісімнадцять років. Ця різниця не заважала їм кохати одне одного і жити щасливо. «У душі віку немає,» полюбляла казати Оксана.
Ілля був засліплений новою обраницею. Вона стала для нього путівником у нових місяцях життя.
Характер у Оксани був незламний.
Вміла обійняти, а могла і блискавкою вразити словом. Любила життя і свободу понад усе.
Ілля захоплювався Оксаною.
Все повторював:
Де ж ти була раніше, моя Оксано? Півжиття тебе шукав
А Катерина тим часом почала палко мстити всім чоловікам без вибору.
Дуже гарна була і жінки, і чоловіки озиранулися їй услід.
На роботі з начальником роман закрутила. Взводила йому голову.
Катрусю, вийдеш за мене? В нагороду усе золото України! Будеш у мене, мов княгиня.
Та годі мені вашого весілля, Дмитре Івановичу, натішилась уже
Краще повези нас із Славою на море, доньку оздоровити хочу, Катерина підморгнула керівнику.
Ходімо, Катрусю
Сашко, чоловік простий, допомагав Каті по господарству, ремонт у квартирі зробив. Але не кликав заміж сам мав двійко дітей і дружину на Галичині
Катерина вміла вертіти мотузки з обох.
Про кохання мови не було ці чоловіки лише допомагали жити, скручувати горе у вузол, і не більше.
Та Катерина все ще тужила за Іллею. У снах бачила його. Прокидалась у сльозах. Згадки розятрювали. Було нестерпне бажання почути його голос.
«Як відірвати від себе живу людину? Чому ж я не догодила йому? Вірна була, кохала, усе для нього Ніколи не сварились»
Минуло багато років.
Катерина жила: то загадково посміхалась Дмитру, то Сашка до його сімї відправляла…
Славі минуло двадцять, коли вона зібралась відвідати батька у Львові.
Купила квиток на поїзд за 423 гривні доволi чималі гроші на той час. Думала по дорозі, як розпочати розмову з Оксаною.
Приїхала. Дзвонить у двері.
Думаю, ти Слава, у прорізі дверей зявилась цікава жінка в старенькому вишитому фартусі.
«А мама моя гарніша» подумала Слава мимохідь.
Ви Оксана? вгадала Слава.
Так, проходь. Тата нема вдома, скоро повернеться, Оксана запросила на кухню.
Як ти? Як мама твоя? Оксана замикалась, совалась по кухні, Чаю, кави?
Оксано, скажіть, як вам вдалось забрати тата з сімї? Він же кохав маму, точно знаю Слава дивилась Оксані просто в очі.
Славцю, не все у житті можна передбачити. У кохання немає гарантій. Іноді пристрасть накриває, мов буря. Одна зустріч і все вирішено. Доля стягує, не запитаєш. Часом не може людина себе стримати і мушиш міняти партнера у цім житейському танці… Оксана стомлено сіла.
А можна ж і стриматись… Обовязок перед рідними, перед собою Слава не приймала слів Оксани, очі її палали.
Не можна, доню, відповіла сухо Оксана.
Дякую за щирість, Слава облишила прохолону чай.
Славцю, дам тобі веселу пораду. Чоловік, як поштова марка: чим частіше на неї плюєш тим міцніше тримається, розсміялась Оксана, З чоловіком треба то сталлю бути, то лагідною шовковою тканиною До речі, із твоїм татом сварилися міцно.
Дякую за пораду. Мені почекати тата? захвилювалась дівчина.
Не знаю. Він вже тиждень, як живе у готелі. Можу дати адресу, Оксана на клаптику паперу написала адресу, Тримай.
Славу навіть порадував такий перебіг. Зможе поговорити з батьком наодинці.
До побачення. Дякую за гостинність, швидко пішла.
Знайшла готель. Постукала в двері.
Ілля зрадів наче сонце засяяло у похмурому номері. Трохи ніяковів.
Славцю, я саме збирався повернутись Розумієш, сварка, все таке
Тату, це твоє життя, я тільки хотіла тебе побачити, Слава несміливо взяла його за руку.
Як мама? ні з того, ні з сього спитав Ілля.
Усе добре, тату. Ми навчилися жити без тебе, Слава сумно посміхнулась.
У них був теплий затишний вечір. Тиха розмова, сміх та сльози…
Тату, ти любиш Оксану? раптом спитала Слава.
Дуже Пробач, доню, впевнено відповів Ілля.
Зрозуміло. Мені їхати скоро поїзд, почала збирати речі.
Прилітай ще, Славцю, ми ж рідні Ілля відвів очі.
Звісно Слава зникла за дверима готелю.
Повернувшись до Києва, вирішила дотримуватись Оксаниної поради.
Не віддавати коханню, не вірити порожнім чоловічим словам. Плювати
Але через три роки трапився особливий чоловік. Кирило. Для Слави він був насправді посланий небесами
Слава відчула це з першої миті. Серце знає своє.
Коли знаходиш своє, інше вже позбавлене смаку
Кирило обійняв її душею і не відпустив. Доторкнувся до серця невидимою рукою. Слава закохалась без умов, без залишків До останку.