Ніби Пташка на Приманку
Дівчата, заміж потрібно виходити раз і назавжди. До самого останнього подиху бути з коханою людиною. А не блукати світом без кінця в пошуках половинки так і залишишся надгризаним яблуком. Одружений чоловік табу. Навіть не пробуйте з ним заводити стосунки: мовляв, трохи пороманю, і розійдемося. Зірветеся у прірву обоє. Лукаве щастя омине стороною.
Мої батьки разом вже понад пятдесят років. Вони мій яскравий приклад, як треба жити. Вирішила для себе ще в ранній юності: знайду свою долю й берегтиму її як зіницю ока. Ті мудрі слова глибоко мені в серце заклала бабуся Катерина, і я їй беззастережно вірила.
Подруги тільки сміялися:
Та ти, Олеся, сама себе не впізнаєш! Ще зустрінеш якогось “женатика” побачимо, як добровільно відмовишся
Але їм я не розповідала, що мама до весілля народила від невідомого чоловіка мою старшу сестру. Ганьба на ціле село таке не змиється роками. Через пять років зявилася я, вже у законному шлюбі. Батько закохався у маму безпамятно, і вони разом усе життя рука об руку пройшли. З рідного села довелося виїхати. Тож з юності поставила собі зарік ніяких побічних звязків, ніяких позашлюбних дітей.
Але доля написала для мене інший сценарій
Зі старшою сестрою Стефанією ми ніколи по-справжньому не порозумілись. Вона вічно ревнувала, думала, що батьки більше мене люблять. Наче й смішно але у нас з нею негласне змагання: хто більшу любов здобуде у батьків. Дурня, звісно.
З Владиславом я познайомилася на танцях у міському клубі. Він був курсант, я медсестра. Одразу закохались. Через місяць одружились. Я лишалася за Владом, як пташка на приманку.
Як Влад закінчив військове училище у Харкові, разом ми поїхали до військової частини десь на Полтавщині, далеко від мого рідного дому на Львівщині. Почалися сварки, непорозуміння вирішувати нема з ким, мама далеко в іншій країні заробляє гривні для нашої сімї.
Народилася наша Таня. Були девяності Нестабільність, грошей катма. Влад пішов з армії сів за чарку. Спочатку я жаліла, підтримувала: «Та все минеться, підожди». Він кивав і казав:
Олесю, розумію, але зупинитись не можу. Випю і все байдуже стає.
Потім Влад зовсім пропадав з дому то на день, то на тиждень. Аж раптом через місяць повернувся з валізою, повною гривень.
Звідки воно? питаю підозріло.
Яка різниця, Олесю? Бери, трать. Ще привезу, відповідає, ніби гордий собою.
Валізу ту я заховала, не чіпала. Влад знову зник. Вернувся аж через пів року. Схудлий, виснажений, у погляді пустка.
Олесю, знімай усе золото. Мені треба віддати борг серйозним людям, глянув криво.
Це подарунок від батьків. Не віддам, хоч ріж! Влад, що відбувається? Де тебе носить? У тебе сімя!
Не кричи, тут так закручено все Ну, допоможеш мені?
Я злякалася, винесла ту валізу:
Забирай. Ми з Танею самі впораємося.
Ти брала щось? занепокоєно питає.
Жодної копійки! Це не наш «квас»
Все одно мало, зітхнув. Ну, щось вигадаю.
В ту ніч Влад зробив мене своєю знову. Я любила його щиро, пробачала все, тяглася до нього. Вранці зібрався в дорогу.
Надовго, Влад?
Не знаю, Олесю. Чекай, поцілував і пішов.
Я чекала. Рік. Два.
У нашій лікарні новий лікар Дмитро. Почав залицятися, хоча сам одружений. Це й зупиняло. Та й хіба я заміжня? Влада не бачила вже більше двох років, від нього жодної вістки.
Підходив Новий Рік. Всюди запах мандарин, ялинки Дзвінок у двері. На порозі Влад.
Я кинулася в обійми:
Любий, нарешті! Де ти був, Владе?
Почекай Нам треба розлучитися. У мене син народився. Не хочу, щоб без батька ріс, він винувато переступає з ноги на ногу.
Я ледве стою. В очах все пливе. Під попелом любові ледь тлів жаринок. Але, мабуть, все до того й йшло.
Гаразд, Владе. Як кажуть у нас: «Вилитої води не збереш назад». Не триматиму тебе. Після свят підемо розлучатися. Весь світ перекинувся з ніг на голову.
Не хочеш побачити Таню? Дочка у подружки, можу привести. Таня тепер теж буде напівсирота
Вибач, поспішаю. Іншим разом обійму, Влад пішов.
Іншого разу не було вже ніколи. Він так і не зустрівся з дочкою Танею. Ми стали чужими.
Дмитро побачив у мені самотність та закрутив вітер кохання. Та вже мені було байдуже, що він одружений усі заборони стерлись. Три роки тягнувся наш роман, поки він не запропонував одружитися.
Дмитре, ми не побудуємо щастя на сльозах твоєї дружини й дитини. Наші дороги різні, болісно сказала я.
Змогла зупинити той шал пристрасті. Мусила перейти в іншу лікарню. «З очей геть із серця вон».
Мою справжню долю мені дала зустріч з Василем. Він сам виховував сина, бо колишня дружина пішла до іншої родини. Я познайомилася з ним у лікарні на прийомі.
Василь щирий українець з гумором. Так пожартував, що ми закохалися по-справжньому. Його Денису сім, моїй Тані вісім. Зійшлися ми з Василем під щасливою зіркою. Будували все разом, жили відкрито й чесно, діти росли як рідні. Я вдячна долі. Василь мій світ, бережу його понад усе.
Ми у шлюбі вже тридцять років
Недавно Влад подзвонив моїй мамі:
Такої жінки, як Олеся, я більше в житті не зустрічав
Спогади моєї долі, що, попри всі бурі, привели мене до світла, в серці назавжди.